Близько сорока років люди просять міську владу Полтави прокласти тролейбусну лінію до Розсошенського кладовища. Понині туди не курсує комунальний транспорт. Я ходив до міського голови Олександра Мамая на прийом, зокрема і з цим питанням, але він нічого не відповів.
15–20 років тому громадські організації збирали кошти для вирішення проблеми. Але справа не зрушилася. Нині, звісно, цих об’єднань немає. Світлої пам’яті Анатолій Кукоба, колишній міський голова Полтави, на жаль, не встиг вирішити це питання. Але скільки добрих справ зробив для міста… Якби тоді до нього звернувся, проблему б уже вирішили.
Я частенько ходжу на Розсошенське кладовище. Пам’ятаю, раніше від зупинки тролейбуса до цвинтаря вів тротуар. Нині його знищили. Хотіли побудувати заправку. Поспилювали найкращі дерева, в тіні яких і ховалася та стежка. І коли людина приходила вшанувати пам’ять померлого, то, йдучи назад тротуаром, спокійно прямувала додому й думала про того, кого, на жаль, поруч уже немає…
Дістатися до кладовища – це проблема, особливо для людей старшого покоління. Водії маршруток, які курсують на Мачухи, Судіївку, Нові Санжари, почасти не погоджуються взяти пасажирів, яким потрібно побувати на Розсошенському цвинтарі. Крім того, кладовище дуже розрослося за кілька десятків років. Тому потрібно зробити зупинку на його закінченні. Туди надзвичайно важко йти стареньким. До цвинтаря прямує міський 22-й маршрут автотранспорту “Центр – Розсошенське кладовище”, але рідко. Коли потрібно людям, його завжди немає. Тому необхідний комунальний транспорт.
Від кінцевої зупинки тролейбуса до кладовища – півтора кілометра – одна зупинка. Невже це так багато? У Києві, Харкові, Дніпропетровську метро будують, а в нас на пару кілометрів тролейбусну лінію прокласти не можуть!
Потрібно, щоб новообраний міський голова підтримав цю пропозицію, хотів допомогти людям вирішити проблему. Містяни можуть зібрати певну суму для продовження тролейбусної лінії, але необхідне й сприяння місцевої влади. Міський голова Полтави має реагувати на звернення, дослухатися до громади. Якщо він це робитиме, то, звісно, громада обере його й на наступних виборах.
І насамкінець пригадалися слова Роберта Рождественського із поеми “Реквієм”: “Это нужно – не мёртвым! Это надо – живым!” Справді, живим необхідно шанувати пам’ять наших близьких, яких уже немає поруч, приходити на могилки, щоб висловити скорботу, лишень би мати можливість дістатися й навідати тих, хто пішов у засвіти, біля останнього місця їхнього спочинку.
Афанасій Дрозд.
м. Полтава.
[1]