Щороку в обласному перинатальному центрі народжуються 80–90 двієнь, причому, за словами лікарів, є стійка тенденція до збільшення їх кількості. У вівторок, 6 жовтня, заклад проводжав додому третю, народжену і благополучно виходжену за час існування центру, трійню.
Як розповідає породілля Леся Колос, вона 15 років молила Бога про це щастя, бо не уявляла життя, не почувши слова “мама” на свою адресу. Так, 3 роки тому в родині Лесі та Анатолія Колосів з Великобагачанського району під опікою з’явилися брат і сестричка 10 та 11 років. Кухню в маленькій сільській хаті традиційного планування перегородили навпіл, Настя та Сергійко отримали власну кімнату. За словами батьків, звикати було нелегко, та помаленьку стосунки налагодилися, слова “мама” і “тато” прижилися. А Лесі снилася ще й Катруся…
Чи просили старші діти поповнення в сім’ї? Звісно, просили. Тільки кожен – для себе. Тоді до жарту приєднався й тато, мовляв, раз так, потрібна трійня, щоб уже й мені хтось дістався! Певно, саме цієї миті у високості відкрилися якісь потаємні шлюзи: прохання було почуте…
Забирати додому це надзвичайно бажане, вимолене поповнення приїхала численна родина: бабусі, сестри (рідні й двоюрідні), племінник, подруги. Проводжала родину Колосів додому когорта лікарів – із подарунками, обіймами, побажаннями здоров’я й усіляких гараздів. Заступник головного лікаря з акушерства та гінекології обласного перинатального центру Вікторія Ващенко зазначила, що працювати з такими дисциплінованими пацієнтами – велике задоволення.
Анатолій, як справжній чоловік, небагатослівний. На запитання журналістів, чи хоче батько виростити футболістів, відповів – нехай будуть і футболісти, аби здорові. А щаслива Леся додає:
– Хлопці дуже різні: один вимогливий, бере голосом, інший – навпаки, навіть їсти просить обережно, чемно, мовби не хоче завдати мамі зайвого клопоту. Третій за характером наче врівноважує братів. Розумію, що буде важко, але я дуже щаслива. Спасибі цьому центру, тут чудові лікарі, увесь персонал. Тепер це наче ще одна сім’я. Якби не вони, не знаю, чи стояла б тут перед вами…
Симпатична жінка з красивою зачіскою витирає сльози. Це – мама Лесі Олена Миколаївна. Вона пройшла з донькою пліч-о-пліч численні випробування, адже вагітність видалася важкою, багато місяців довелося провести під наглядом лікарів. На запитання, з якого приводу сльози, сподівалася почути: звісно ж, від щастя. Як з’ясувалося, не тільки від нього.
Наразі родина опинилася перед ще одним складним випробуванням. Малюсінька хатка – 47 квадратних метрів – не розрахована на таку кількість мешканців. Хто ж знав, що малюків виявиться одразу аж троє. У селі продаються просторі будинки, але родині вони не по кишені: Анатолій – електромонтер, Леся – кухар-кондитер.
Вельмишановні депутати усіх рівнів, кандидати, керівники партій! Вас так багато, що електорат аж губиться від пропозицій, кого куди обрати. Проголосуйте за цю родину, допоможіть: будинок у селі Поділ Великобагачанського району коштує значно дешевше, ніж маєтки можновладців чи програми за вашою участю.
…День був сонячний і теплий. Хлопці гідно витримали першу в житті прес-конференцію й рушили додому. Дорога громадо, щастя великої родини Колосів – Анатолія, Лесі, Настусі, Сергійка і трьох Славчиків – Ярослава, В’ячеслава й Станіслава – залежить і від вас.
Ольга ЩЕГЛОВА
Анна ВАСЕЦЬКА (фото)
“Зоря Полтавщини”
[1]