У Полтаві, за різними даними, близько півсотні гуртожитків перебувають у “підвішеному” стані – відомства їх у комунальну власність не передали, місто – не прийняло. Майже місяць тому на брифінг до одного з громадських діячів приходили люди, чий гуртожиток уже приватизовано покімнатно. Тепер нові господарі вимагають звільнити їхню приватну власність. І байдуже, що нинішні мешканці віддали рідному відомству по чверть століття власного життя (а то й більше) за ці, сумнівного затишку, квадратні метри, на які першочергово мають (чи мали?) конституційне право… Мешканці ще одного гуртожитку попросили “Зорю Полтавщини” оприлюднити їхню ситуацію.
“Одинакам надається гуртожиток”…
Картинка, як із радянського кіно: по обидва боки довжелезного вузького коридора з дерев’яною, фарбованою-перефарбованою в червоне підлогою – двері, двері, двері… Гуртожиток колись мав статус холостяцького, тому кімнати розраховані на два, три і більше ліжок.
Другий поверх. На килимках біля дверей – взуття різних розмірів і призначення, відра, віники, імпровізований столик із “бананових” ящиків, прикритий скатертиною. Але все якось аж несподівано для таких умов охайно. Над одними дверима є навіть “своя” дротинка, де сохне нехитре прання. І, як співав Висоцький, “…система коридорная: на 48 комнат – всего одна уборная”. Щоправда, назвати це місце інакше, як нужником, язик не повернеться. Якщо не вдаватися в деталі, то запах і глибока калюжа під ногами – не найстрашніше. Наш “екскурсовод” Марина, симпатична білявка, мама двох доньок, пояснює: ходити сюди взимку – все одно що на вулицю. Тому тутешні діти до максимально допустимого віку обходяться підручним посудом. “Максимум” у кожній кімнаті – свій.
Є на поверсі й ще одна “стратегічна” гігієнічна кімната – душова. Облізлі від плісняви стіни, дране вікно, металеві рукомийники, де до одного з кранів “вусмерть” прикручений кількаметровий шланг. Це – джерело холодної води, крижаної взимку, для бажаючих прийняти душ. Окріп треба принести з кухні, почекати, доки парою нагріється хоч трошки повітря і… митися у кутку над діркою в підлозі.
Кухонь на кожному із чотирьох жилих поверхів аж по дві, але з однією плитою. Тобто вісім конфорок на три десятки кімнат. Майже в кожній – діти.
Це – щоденний побут 360 мешканців гуртожитку по вулиці Маршала Бірюзова, 66, що належить ВО “Полтаваоблагробуд” та перебуває на балансі однойменної житлово-комунальної контори.
Ліквідатори, санатори, куратори…
Не від гарного життя ці люди, що пропрацювали на підприємстві по багато років або були законно заселені за домовленістю з іншими відомствами, так вперто борються за свої кревні 13 чи 18 квадратних метрів та душову з діркою в підлозі. Люди вже настільки засмикані багаторічною тяганиною, що хтось не дуже хоче “світити” своє прізвище, комусь – ніколи, декому з літніх, глибоко пенсійного віку, стало просто байдуже. Історія взаємин мешканців із “Полтаваоблагробудом” довга, заплутана. Колись ордери видавали, потім перестали. Спочатку прописували, але чомусь без вказування номера кімнати – просто на Бірюзова, 66. Потім і реєструвати перестали. Люди стали обростати сім’ями, тому траплялося, що одну кімнату доводилося перегороджувати тридверними шафами. Уявляєте перегороджену 13-метрову кімнату? Декому з мешканців згодом пощастило вписати номер кімнати як місце реєстрації через суд.
У 2006 році житлово-комунальну контору “Полтаваоблагробуд” було визнано банкрутом, відтоді й триває ліквідаційна процедура. Хоча максимально допустимий її строк – півтора року. Причому згідно із законом об’єкти житлового фонду, в тім числі й гуртожитки та комунальна інфраструктура, в разі банкрутства не належать до так званої “ліквідаційної маси” і мають бути передані до комунальної власності міста без будь-яких додаткових умов. За словами людей, так були передані більше десятка відомчих житлових будинків “Полтаваоблагробуду”.
За майже 9 років змінилося чотири ліквідатори (ця посада ще називається арбітражний керуючий). У 2012 році міська рада прийняла рішення про прийняття до комунальної власності приміщення гуртожитку разом із зовнішніми інженерними мережами, але так його й не виконала. Тим часом один із ліквідаторів разом із працівниками ЖКК спочатку пропонував мешканцям на зборах кімнати викупляти, потім зібрав документи для судового оскарження рішення сесії міськради. Як кажуть люди, сам себе перехитрив – позбувся ліцензії. Нині діючий ліквідатор… звільнив усіх 16 працівників ЖКК (несподівано для них самих), “опікає” будинок одноосібно і таки добився скасування рішення вищезгаданої сесії міськради про прийняття гуртожитку до комунальної власності міста начебто через юридичні помилки, здійснені при передачі документів на будинок. Наразі звідкись з’явився інвестор, який хоче воскресити з банкрутів житлово-комунальну контору (юридично це називається санація). Ідею такого відродження відстоює й ліквідатор: фактично він одноосібно і є куратором контори, на рахунок якої люди вносять комунальні платежі. А обслуговуватиме “контора”… один-єдиний гуртожиток.
“Це питання не актуальне”. Для кого?
9 вересня судове засідання в Господарському суді Полтавської області, вірніше, друга його частина, відбулося доволі швидко. Якби не сувора дисципліна в залі, мешканці гуртожитку ухвалу зустріли б оплесками. Значно цікавішою була 15-хвилинна перерва перед її оголошенням. Емоції перетворили маленьку залу на міні-збори в розбурханому колгоспі.
Арбітражний керуючий Олександр Шишлов людям пояснив: “За законом учасниками справи щодо банкрутства є боржник – ЖКК, кредитор – ФОП Курбала (представник у суді – Олег Бондаренко) та я, арбітражний керуючий. Я розумію ваше хвилювання. Мешканців намагався не обижати, підтримував як міг. Я не збираюся ділити ваш гуртожиток, є експертиза, що підтвердила: приміщення неподільне. І виселяти нікого не маю права, хіба що окремих злісних неплатників”.
На пряме запитання, навіщо в такому разі ліквідатор добився скасування рішення про прийом гуртожитка у комунальну власність, відповідь була довгою й закінчилася фразою “Це питання не актуальне”.
Намагаюсь допитатися, звідки у кремезного чоловіка в полотняній вишиванці, який спочатку відмовився розбірливо назвати навіть власне прізвище, взявся статус кредитора. Той вимагає редакційне посвідчення, прискіпливо його вивчає, потім заперечує проти використання диктофона. Але на це ми завбачливо отримали дозвіл судді перед початком засідання. Зрештою починає говорити: “Напишіть мені листа, я вам отвєчу. От беріть реєстр і читайте, откуда долг взявся ізначально у 2004 году. Хто його закрив. Ви закони почитайте для начала. Поучіть закони. І не слухайте тих, хто нічого не поніма і не хоче платить за комунальні послуги”. Зрештою таки проривається фраза: “Я викупив борг обленерго”. Після суду жіночки гнатимуться за ним коридором, щоб допитатися, з якою ж метою це робилося, але – не вдалось.
За словами Олександра Шишлова, якщо з мільйона гривень боргу половину кредитор скасує, то ще 500 тисяч гривень працююча ЖКК здатна погасити протягом року. І теоретично цей міні-ЖЕК зможе обслуговувати гуртожиток – буде те ж саме ОСББ.
На підставі матеріалів справи та керуючись чинним законодавством, зокрема відповідними статтями Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, суд ухвалив відмовити у клопотанні кредитора, фізичної особи-підприємця Аліни Курбали про перехід до процедури санації житлово-комунальної контори Полтавського обласного виробничого міжгосподарського об’єднання по агропромисловому будівництву.
Простіше кажучи, реанімувати ЖКК наразі не вдалося.
***
Запам’яталася фраза Олега Бондаренка (чоловіка у вишиванці): “Живіть собі далі, ми вам що, мішаєм жить?!” Одним словом, забудьте про своє конституційне право на приватизацію й існуйте тихенько з діркою в підлозі душової, а там побачимо, чия буде зверху.
Лише найдалекоглядніші мешканці сподіваються, що своє ОСББ після передачі приміщення до комунальної власності міста можна було б створити й без санаторів, ліквідаторів та інвесторів. Оскільки експертизою будинок визнаний неподільним, то об’єднання співвласників саме здаватиме в оренду вільні кімнати, увесь перший поверх і підвал – в тамтешніх приміщеннях зараз орендарі ремонтують мобілки, стрижуть, шиють і навіть лікують зуби пацієнтам. І за все це платять орендну плату. Кому – здогадайтеся з трьох разів. Натомість ОСББ за ці кошти могло б облаштувати душові й туалети, купити пральні машини й газові плити. Але це – лише журналістське припущення, на яке автор, згідно з чинним законодавством, має повне право. А поки, як зазначила під час перерви одна з мешканок гуртожитку, навмисне відбувається процес затягування, щоб задовольнити чиїсь приватні інтереси.
…Прощаючись із нами на прохідній гуртожитку, Марина поділилася наболілим: родичі живуть за 150 кілометрів від Полтави, навіть по продукти з дітьми не наїздишся. Можна б на все махнути рукою й перебратися в село, але ж за 10 років такого життя на крихітну кімнату молода родина має повне право. А доньки підростають швидко…
Ольга ЩЕГЛОВА
“Зоря Полтавщини”
[1]