1 вересня 1939 року о 4.45 ранку близько півтора мільйона німецьких солдатів увійшли на територію Польщі. Одночасно німецька авіація почала бомбардування польських аеродромів, а військові кораблі й підводні човни атакували польські морські бази в Балтійському морі.
Для Гітлера загарбання Польщі було частиною плану по розширенню “життєвого простору” для німців – вони мали б колонізувати слов’янські землі. Для нейтралізації можливого втручання СРСР 23 серпня 1939 року Третій рейх підписав з Радянським Союзом пакт про ненапад (пакт Молотова-Ріббентропа) і секретний протокол про переділ польської території. Як і в Першу світову війну, Німеччина почала свої дії зухвало і цинічно. Для імітації польської агресивності щодо Німеччини нацистська пропаганда використала проблему німецькомовного населення, котре нібито зазнає утисків у Польщі. (Дуже схоже, що цю гітлерівську “науку” добре засвоїли нинішні кремлівські керманичі). Так, увечері 31 серпня група есесівців, переодягнутих у форму польських військових, захопила будинок радіостанції прикордонного з Польщею міста Глейвіц й інсценувала напад на німецьку територію. Ця іскра перетворилася у світову пожежу. Провокацію в Глейвіці гітлерівці використали як привід для вторгнення в Польщу. Почалася Друга світова війна.
У той час, коли фашистська армія громила Польщу, на Західному фронті велась “дивна”, або “сидяча”, війна. Уряди Великобританії й Франції вважали оборонну тактику більш вигідною, військове командування розраховувало вести затяжну війну на виснаження. Саме під час “дивної” війни Німеччина завершила підготовку до наступу на Францію й захоплення інших західноєвропейських країн. Жертвами фашистської агресії стали Данія, Норвегія, Бельгія, Нідерланди.
Тим часом Японія вела воєнні дії в Китаї. У Східній і Північній Африці перейшли в наступ італійські війська, прагнучи захопити Британське Сомалі та Єгипет. Далі жертвами фашистської агресії стали Греція і Югославія, острів Крит – важлива база, що прикривала Балкани з півдня.
Зловіщу роль у подальшій ескалації війни відіграло остаточне оформлення воєнного блоку агресорів. 27 вересня 1940 року до “Сталевого пакту” між фашистськими Німеччиною й Італією – договір про створення військово-політичного союзу, підписаний у травні 1939 року, – приєдналася мілітаристська Японія. Так склався військовий союз під назвою “Пакт трьох держав”. За ним Японія визнавала керівну роль Німеччини й Італії у встановленні “нового порядку” в Європі. Німеччина й Італія, у свою чергу, визнавали керівну роль Японії у встановленні “нового порядку” у Великій Східній Азії.
20 листопада 1940 року протокол про приєднання до Пакту трьох держав підписала Угорщина, 23 листопада – Румунія, 24 листопада – Словаччина,
1 березня 1941 року – Болгарія, 16 червня – Хорватія. Отже, формування агресивного воєнного блоку не було одночасним актом. Розпочавшись у середині 30-х років, воно завершилось влітку 1941-го. Жодна з держав – фундаторів Пакту не ставила оборонної мети, а навпаки – вони самі собі присвоїли право перекроїти карту світу.
Безперечно, відповідальність за виникнення війни лежить на совісті урядів усіх великих країн, і перш за все – фашистської Німеччини і мілітаристської Японії. Саме фашизм кинув виклик прогресу всього людства, його політичним і соціальним завоюванням, самому існуванню багатьох країн і народів. Історики стверджують і те, що війна лежить також на совісті сталінського керівництва, його помилках, прорахунках у зовнішній політиці й великодержавницьких амбіціях.
У Другій світовій війні брали участь понад 70 держав, на території яких проживали 80 відсотків населення Землі. Бойові дії точились у Європі, Азії, Африці, Океанії на площі 22 мільйони квадратних кілометрів і на просторах світового океану. За роки війни в армії воюючих держав було призвано 110 мільйонів чоловік. Глобальна кривава бійня, розв’язана збожеволілими фанатиками-людиноненависниками, котрі вважали себе вершителями доль всієї планети, забрала життя, за різними підрахунками, від 50 до 65–67 мільйонів чоловік. 95 мільйонів було поранено або покалічено. Близько половини загиблих становило мирне населення. Матеріальні витрати складали
4 трильйони доларів.
***
Після капітуляції Німеччини 9 травня 1945 року та припинення бойових дій на території Європи Японія не збиралася капітулювати і мала намір вести війну до переможного кінця. До того моменту війну Японії оголосили близько шістдесяти країн. До липня 1945-го японці втратили Індокитай та Індонезію, проте висунутий США, Китаєм і Великобританією ультиматум Японія відкинула.
8 серпня у війну з Японією вступив СРСР, а 6 і 9 серпня США скинули атомні бомби на японські міста Хіросіма і Нагасакі. Це – ще один жахливий наслідок війни… Японія офіційно заявила про готовність прийняти умови капітуляції.
Вони були прийняті 14 серпня, але формально це відбулося лише 2 вересня 1945 року на борту американського лінкора “Міссурі” в Токійській затоці. Цей день і вважається днем закінчення Другої світової війни.
Символічний факт: від імені Радянського Союзу найбільшу в історії людства війну завершив українець – генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко, поставивши свій підпис під відповідним актом. Тож нам є чим пишатися і в цьому миротворчому аспекті.
Підготувала
Олена ІГНАТЕНКО.
[1]