Лубенчанка Парасковія Володимирівна Стрельчук вдома приймала вітальні листівки, квіти й подарунки, грамоту від міського голови Олександра Грицаєнка та подяку від ради ветеранів міста. Гості, які завітали того дня до столітньої ювілярки, висловили їй щиру вдячність за любов, увагу та турботу про людей, а по щоці старенької котилася сльоза…
Жінка пройшла довгий і важкий життєвий шлях. Уже змалку працювала з ранку до вечора, допомагала в усьому батькам, яких згадує з великою повагою та теплом. Родина пережила період колективізації, репресію батька та ув’язнення його на 10 років, голод, війну. В родини при розкуркуленні забрали всі запаси зерна та інших харчів. У в’язниці в Архангельську помер батько, а потім, від голоду, й мама. П’ятнадцятилітньою Парасковія залишилася з братами та сестрами, стала для них мамою й годувальницею. А потім Паша, як її лагідно називали, зустріла свою долю – репресованого Степана, якому вдалося вижити в сталінських застінках. У подружжя народилося п’ятеро дітей.
У роки Великої Вітчизняної війни Парасковія Володимирівна працювала в госпіталі, доглядала поранених. У мирний час трудилася бухгалтером на лісопильному заводі, потім – в ощадкасі. Понад 40 років прожила в далекому північному місті Архангельську. На рідну Україну сім’я Парасковії Володимирівни повернулася 1971 року. На жаль, влада не повернула колись відібраний у селі Тарандинці будинок.
Подружжя побудувало нову оселю. Високий і кремезний Степан Іванович був опорою та господарем. Проте лихо не спало – у 1978-му втратили батька й чоловіка. Потім і онуки залишилися без батьків, тож довелося Парасковії Володимирівні ставити на ноги малолітніх Костю та Надю. Протягом свого життя Парасковія Володимирівна виростила чотирнадцять дітей. Вони вже створили власні сім’ї, та берегиня роду й досі переймається їхніми проблемами, дає мудрі поради. Син Сергій допомагає вести домашнє господарство, а бабуся щодня чекає на онуків Ірину, Костю, Надю, правнуків Сергія, Дениса, Антона, Лілю, Георгія, Ігоря…
Нехай доля щедро дарує ювілярці міцне здоров’я, тепло, добро і родинний затишок.
Тамара ГОНЧАРЕНКО
Член ветеранської ради та ради мікрорайону № 1 Лубен
[1]