У переломні періоди історії в народі завжди з’являються непересічні й величні духом постаті, які стають взірцями жертовності заради Вітчизни. У другій половині XX століття однією з таких яскравих особистостей був Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України УПЦ КП Володимир (Романюк). 14 липня минає 20 років відтоді, як він відійшов до Господа.
Народився Василь Романюк у селі Химчин Косівського повіту (тепер – Івано-Франківської області) 9 грудня 1925 року. Рано зрозумів важливість для українців національно-визвольної боротьби, тож уперше був заарештований у 19 років – за причетність до Організації Українських Націоналістів. Вищим трибуналом НКВС Станіславської (Івано-Франківської) області йому присудили 10 років каторжних робіт у виправно-трудових таборах, а всю родину Романюків вислали до Сибіру. Згодом дослідники біографії подвижника з’ясували, що насправді безпосередньої участі в русі Опору Василь Романюк тоді ще не брав. Юнак просто мав сміливість не приховувати свого несприйняття радянської влади.
Покарання відбував спочатку в Кустолівській сільськогосподарській колонії № 17 Полтавської області. Потім був переведений до в’язниці в Харкові, згодом – на Урал, у Сибір…
Повернення в рідні краї привело вихованого з дитинства в глибокій вірі Василя на Вищі богословські курси в Івано-Франківську, надалі він вступив до Московської духовної семінарії. З 1964 до 1972 року служив священиком у парафіях Івано-Франківської і Коломийської єпархій РПЦ. За деякими джерелами, десь у цей час охрестив В’ячеслава Чорновола. Початком наступного витка цькувань непокірного націоналіста став 1970 рік, коли Романюк виступив на захист арештованого історика-дисидента Валентина Мороза. Священику заборонили правити службу, а в січні 1972-го заарештували й засудили до 7 років таборів особливо суворого режиму та до 3 років заслання. Відбував покарання у Мордовії.
1 липня 1976 року відмовився від радянського громадянства. У 1976-му звернувся із заявою про перехід в УАПЦ до митрополита Мстислава, який на той час був Першоієрархом УАПЦ у Діаспорі. З листопада 1979-го Романюк – член Української Гельсінкської Групи. У червні 1987 року виступає з лекціями перед християнськими громадами Канади, США та Англії.
Після повернення в Україну 28 квітня 1990-го був пострижений у чернецтво і возведений у сан архімандрита з ім’ям Володимир. А вже наступного дня став єпископом Ужгородським і Виноградівським УАПЦ. Згодом виконував обов’язки вікарія Київської єпархії з титулом архієпископа Білоцерківського. Головною метою Романюка стало створення незалежної Української Православної Церкви. Отож його по праву вважають одним із фундаторів УПЦ Київського Патріархату, яка була заснована в червні 1992-го.
У 1993-му Романюк призначений архієпископом Львівським і Сокальським. Цього ж року, після смерті Предстоятеля УПЦ КП Патріарха Мстислава, був обраний його наступником. На жаль, поважний вік і хвороби не дозволили йому значно примножити свої вже звершені християнські подвиги. Патріарх створив ще чимало проповідей і статей на богословські, патріотичні й державницькі теми, але сили його полишали. Помер він 14 липня 1995 року від четвертого інфаркту. Найжахливіше те, що намір поховати подвижника у Софійському соборі викликав опір духовенства УПЦ. Були задіяні навіть загони спецпризначенців МВС України. Поховати українського патріота й духовного світоча довелося біля брами святої Софії. Певно, його могила перебуватиме там доти, доки в Україні не з’явиться Єдина Помісна Церква.
Підготувала Вікторія КОРНЄВА.
[1]