Найстаріший волонтер нашої країни недавно відзначила свій день народження. Довгожителька майже з кожної пенсії передає гроші на допомогу бійцям, пораненим у зоні АТО.
Полтавці Ользі Петрівні Майбороді 21 травня виповнилося 103 роки. У цей день вона одержала в подарунок від архієпископа Полтавського і Кременчуцького Федора (УПЦ КП) ікону Христа Спасителя. А сама передала в скарбничку волонтерської команди небайдужих, яку очолює владика Федір, 700 гривень зі своєї пенсії. “Я так хочу, щоб в Україні був мир! – пояснює 103-літня Ольга Петрівна. – Може, ці гроші комусь врятують життя”.
Мати Ольги Петрівни Ганна Войтенко померла від запалення легенів, коли дочці виповнилося шість років. У родині було семеро дітей, Оля – молодша. Батько пішов на заробітки, діти залишилися самі. Часом їли тільки сливові кісточки.
Дівчинку віддали пасти овець. Один раз вона заснула, й отара забрела в гречку. Розлютований хазяїн ледь не убив маля. Добре, що хтось із селян заступився, пригрозивши карою Господньою. З тих пір Ольга Петрівна у важкі часи завжди звертається до Бога.
Потім Оля влаштувалася прислугою в родину полтавців. Але, як тільки випадала вільна хвилинка, бралася за рукоділля – мама встигла навчити її прясти і вишивати.
– Мама завжди хвалила мене, і я ще більше старалася, – згадує Ольга Петрівна. – Як мені хочеться поцілувати їй за це руки!
Побачивши візерунки, що вишиває прислуга, хазяїни звільнили її від усілякої роботи: “Оленько, сиди і вишивай!”
Подорослішавши, Ольга пішла працювати на панчішну фабрику. А незабаром настав голодомор. Дівчина сама недоїдала, але намагалася принести з міста хлібця своїм рідним у село Чернечий Яр Диканського району. На жаль, з колись великої родини голодомор пережили усього кілька людей.
На панчішній фабриці Ольга познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – офіцером Степаном Ревою. Він був інструктором зі стрільби з гвинтівки. Тоді по всій країні активно готували “ворошиловських стрільців” – на випадок війни. Ставний офіцер вибрав за дружину найвлучнішого стрільця. Чоловік Ольги загинув на радянсько-фінській війні (1939– 1940 роки), і вона в 28 років залишилася вдовою з двома дітьми – сином Олександром і дочкою Людмилою.
– Під час Великої Вітчизняної війни Ольга Петрівна перебралася до родичів загиблого чоловіка в село Василівку Чутівського району, – розповідає 53-літня внучка довгожительки, волонтер команди небайдужих Ольга Климко. – Перед відступом німців вона надоумила жінок сховати снопи хліба, що дозволило потім посіяти новий урожай. У голодні післявоєнні роки бабуся працювала в піонерському таборі під Полтавою. Коли заступала на зміну, діти голосно вигукували: “Сьогодні буде смачно! Алькина мама на кухні!” Бо вона не привласнювала, як інші, продукти, які призначалися дітям.
Простора квартира, у якій зараз живе Ольга Петрівна, прикрашена її рукоділлям. У вітальні – килим, вишитий хрестиком. У коридорі – штора в яскравих квітах. І всюди серветки, наволочки, накидки з різнобарвними візерунками. Вишиванки носить рідня довгожительки, її роботи є у всіх друзів, навіть в українській діаспорі в Америці. Ольга Петрівна говорить, що візерунки придумувала сама, брала “з голови”.
– З дитинства мені запам’яталася картина: мама сидить над шиттям і співає: “Ой, машина ти залізна, куди милого завезла?” – говорить 77-літня дочка Ольги Петрівни Людмила Гулак. – Вона чудово співала! Як Оксана Петрусенко, яку називали “українським соловейком”. Художня самодіяльність трималася на мамі, у компаніях її взагалі ніхто переспівати не міг. У свій 100-літній ювілей мама просиділа за столом п’ять годин і багато співала. А вишивала до 96 років! Вже й бачила погано, але пам’ятала безліч візерунків.
Ольга Петрівна добре снідає, обідає супом, а на ніч нічого не їсть
Шість років тому раптово помер син Ольги Петрівни. У неї на нервовому грунті відкрилася внутрішня кровотеча. “Пацієнтка не переживе такої крововтрати”, – розвів руками завідувач відділення районної лікарні, вийшовши до родичів. Проте лікарі почали боротьбу за її життя. І диво сталося.
– Той лікар, на превеликий жаль, помер, а його “безнадійна” пацієнтка й нині жива, слава Богу, – розповідає Людмила Степанівна. – І, що найцікавіше, після переливання крові маму перестали мучити мігрені, якими вона страждала змолоду. Голова часом боліла так, що вона не могла піднятися з постелі. Але в мами сильні гени! Її дід прожив 104 роки, тітка – 107…
– Які продукти полюбляє Ольга Петрівна?
– Останні шість років я готую для мами ситний сніданок, – говорить Людмила Степанівна. – Найчастіше це вівсяна каша, куряча або рибна котлета, варене яйце, шматочок гарбуза і склянка чаю. На обід, що у нас майже ввечері, подаю суп. На ніч мама нічого не їсть.
– Бачу, ви успадкували від мами гладеньку і ніжну шкіру. Може, ви знаєте рецепт, як старіти без єдиної зморшки?
– І рада б поділитися таким рецептом, так от лихо – у нас його немає, – сміється Людмила Степанівна, яка виглядає років на двадцять молодшою за свої роки. – Ольга Петрівна взагалі не знає, що таке косметика. Пам’ятаю, коли була школяркою, мені так хотілося, щоб вона прийшла на батьківські збори з нафарбованими губами, як інші мами…
Красу Ольга Петрівна успадкувала від батька, у нього були русяве волосся і блакитні очі. Але найважливіше, що її зовнішня краса гармонійно поєднується з внутрішньою.
– Мама ніколи ні про кого слова поганого не скаже, – продовжує розкривати секрети довгожительства Людмила Степанівна. – Для неї всі люди хороші. Навіть коли її кривдили, вона не скаржилася і не засуджувала нікого. Про душевні страждання мами ми дізнавалися лише через роки.
Майже в сорок років Ольга Петрівна вийшла заміж вдруге. З Іваном Іововичем Майбородою вони прожили разом 45 років. Іван Іовович був турботливим чоловіком, мудрою і чуйною людиною. І довгожителька вважає, що головне в житті – створити родину, любити одне одного, піклуватися про ближніх.
У свій час Ользі Петрівні довелося працювати кур’єром, прибиральницею і навіть нічним сторожем. Уся її освіта – курси лікнепу. Зате діти закінчили вищі навчальні заклади. Внучка, дочка Людмили, Ольга Климко – кандидат економічних наук. Онук, син Олександра, Борис – кандидат фізико-математичних наук. Правнучка Юля закінчила два університети в Європі. Усього в Ольги Петрівни чотири правнучки і три праправнуки!
– Біля бабусі завжди стоїть радіоприймач – вона слухає передачі й у курсі всіх подій, – розповідає Ольга. – Рішення допомагати важко пораненим у зоні АТО вона прийняла самостійно. Ось уже рік усі в нашій родині щомісяця, а то і частіше перераховують гроші у волонтерські структури. І бабуся теж. “Україна у нас одна, її треба любити і берегти”, – говорить вона. І молиться за мир.
Ганна ВОЛКОВА
Журналіст
[1]