Гори Сванетії – це чи не єдине місце в Грузії, де не росте виноград. Тому, не маючи змоги пити вино виноградне, свани п’ють вино хлібне. Місцевий самогон із пшениці має назву “жипітаурі”. Пшениці обмаль, тому самогон переганяють лише один раз, напій виходить неміцним й більше нагадує саке.
Сванськими стравами є картопляне пюре, поєднане з солоним сиром, а також хачапурі з рубленим м’ясом – кубдарі.
Загалом через “відірваність” цього регіону Грузії від решти країни продукти тут дещо дорожчі. Зате безпосередньо з-під землі б’є цілющий нарзан! Саме недалеко від такого джерела, на березі бурхливої гірської річки, поруч із мальовничою величавою скелею, ми провели 4 ночі в палатці. Один раз зійшли на гірську вершину. До речі, виявилося, що безпосередньо на ній місцева родина веде господарство. На жаль, знову сходити в гори донька Зоряна навідріз відмовилася. Побували всередині однієї зі сванських веж, яка відкрита для відвідувань туристами як музей, і навіть на її даху.
Местія – центр гірського туризму та альпінізму. Звідси починаються сходження на вершини Ушба, Джангі-Тау, Шхара… Тут народився і похований знаменитий альпініст Михайло Хергіані. Місто розвивається також як гірськолижний курорт. Є історико-етнографічний музей, а також аеропорт.
Зважте на те, що маршрутки сюди і звідси вирушають лише в першій половині дня. Не зволікайте! Якщо з Местії не виїхати о 6-й–7-й ранку, вам, цілком можливо, доведеться чекати наступного дня. Вартість проїзду достатньо висока – 20 ларі.
Анаклія
Дотепер про Анаклію в мережі Інтернет інформації обмаль. Дещо відомішим місто стало завдяки проведенню тут торік музичного фестивалю Казантип. Потрапили ми сюди майже випадково: запитали у місцевих в Зугдіді, де найближче до моря. Порадили Анаклію. Справді, з півгодини на маршрутці – і ти на морі…
Анаклія – це колишнє село, з якого екс-президент Грузії Михаїл Саакашвілі спробував зробити місто – “диво-сад”, курорт, на кшталт нашої Ялти. П’ятизіркові готелі, казино, пішохідний міст довжиною один кілометр, що вночі палає вогнями, піщані пляжі, пальми, що також світяться вогнями, руїни фортеці початку XVIII століття… А ще – поліцейські на квадрациклах охороняють безпеку відпочиваючих на пляжах; комунальники на бричках опікуються чистотою тих самих пляжів.
Наголошу, що саме тут я найбільше відчув оту справжню спорідненість грузинського та українського народів: на багатьох оселях і навіть магазинах та кафе я побачив поруч із грузинським прапором український!
В Анаклії познайомився і подружився з Гурамі Кікалвою, українським грузином, який більшу частину свого життя прожив у Києві, лише останні років десять мешкає у Грузії. Його дочка і тепер живе у Києві й щороку прилітає сюди навідати батька. У когось в Україні працюють батьки. Взагалі людей, які так чи інакше пов’язані з нашою країною, в Грузії дуже багато.
Тбілісі
[1]Зоряна і Назар у Тбілісі.
Для відвідин грузинської столиці ми виділили один день. Не тому, що недооцінюємо велич і красу цього дивовижного міста, а тому, що – пам’ятаємо – діти, а у них, як відомо, свої пріоритети. Побігати, пострибати, попустувати… Поїздку спланували таким чином, що вранці нічним потягом приїхали із Зугдіді, а увечері того ж дня вже вирушили іншим нічним потягом у напрямку Батумі. Поєднали приємне з корисним, бо й про нічліг клопотатися не треба.
Оглянули проспект Шота Руставелі, площу Свободи, будівлі уряду, Державного музею Грузії та Національної картинної галереї, храм Кашуеті, Тбіліську оперу, гору Мтацмінда (“Свята гора”). Гора височіє практично в центрі міста і є символом Тбілісі. На її схилі розташовані церква Святого Давида, пантеон, де поховані видатні люди Грузії – відомі письменники, артисти, вчені, національні герої. Та, мабуть, найбільше вражень у малечі залишилося від відвідування парку атракціонів.
До речі, на кожній зупинці громадського транспорту в Тбілісі (як і, забігаючи наперед, у Батумі) встановлене світлове табло, на якому висвічується в реальному часі кількість хвилин, що залишилася до прибуття транспорту конкретного маршруту.
Батумі
Для бажаючих зекономити повідомляємо: дешевих потягів із Тбілісі до Махінджаурі (саме таку назву має залізнична станція поблизу Батумі) влітку немає. Але можна проїхати потягом Тбілісі – Озургеті, звідки до Махінджаурі курсує електричка.
Батумі – ось де найбільше помітний контраст грузинського суспільства. Розкішні палаци, п’ятизіркові готелі, казино… Місто активно будується і схоже більше на якийсь розкішний європейський курорт, ніж на решту загалом небагатої Грузії.
Стали з палаткою ми, безумовно, не в самому Батумі, а за містом, в селі Гоніо, розташованому за 5 кілометрів від грузинсько-турецького кордону. Тут діти досхочу навідпочивалися на морі, оглянули Гоніо-Аспароську фортецю. Навідпочивалися вони так, що навіть замість того, щоб погуляти ще один день по Батумі, віддали перевагу звичайнісінькому подвір’ю багатоповерхівки в Гоніо…
Зворотний шлях із Батумі був аналогічним: електричка до Озургеті, звідти – нічний тбіліський поїзд до Ріоні, вранці – електричка до Кутаїсі-ІІ. В останній день нашої двотижневої подорожі по Грузії ми мали можливість більш детально оглянути Кутаїсі – друге за величиною місто країни.
Дітям – Зоряні й Назару – в Грузії надзвичайно сподобалося, мріють обов’язково приїхати туди знову. Те саме можу сказати і я. Отже, мету мандрівки досягнуто повністю – отримано безліч яскравих вражень, позитивних емоцій та незабутніх спогадів!
(Закінчення. Початок у №№ 75–76 за 9 червня ц.р.). [2]
Максим СИКАЛО
“Зоря Полтавщини”
[3]