Основною тематикою моєї законотворчої діяльності є аграрна сфера та земельні відносини. Полтавщина – це сільськогосподарський регіон, тому, займаючись законами в цій сфері, працюючи в аграрному комітеті Верховної Ради, моє завдання – принести максимальну користь і державі в цілому, і своїм землякам-полтавцям. У цій статті хотів би розповісти про те, що вдалося зробити за останній час в парламенті. Позитивних змін чимало.
Спрощуємо питання сівозміни
Першим законопроектом, прийняття якого вдалось досягти у цьому скликанні, є Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)». Цей законопроект поданий від Кабміну, проте в ньому використано чимало запропонованих мною положень.
Законопроект спрямований на скасування зайвих адміністративних процедур, які заважають вести нормальну господарську діяльність. Він має велику кількість норм з різних галузей, у тому числі й земельної.
Нарешті скасовується непрацююча норма про обов’язковість розроблення усіма користувачами земель для товарного сільськогосподарського виробництва проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь. Внесене до Земельного кодексу України ще у 2009 році, це непродумане положення вже 6 років є інструментом створення штучних складнощів аграріям. Вдумайтеся, нікого не цікавить, чи завдана реальна шкода родючості грунтів, цікавить лише наявність певного документа! Причому коштувати цей проект може від 20 до 70 гривень за гектар.
Переконати інших депутатів у доцільності прийняття запропонованої нами норми було дуже важко. Адже занадто вкоренилося у свідомості багатьох уявлення про те, що її прийняття спричинить втрату контролю держави над збереженням родючості ґрунтів. Проте це дуже помилкова думка. Безгосподарське використання земель, яке спричинило тривале зниження або втрату їх родючості, є кримінальним злочином згідно з Кримінальним кодексом України. Отож говорити про те, що ґрунти можуть у нас знищуватись безкарно, не можна.
Але необхідно подивитися на це і з іншого боку. Чим обумовлені випадки грубого нехтування загальновідомими правилами чергування культур? Винні у цьому, в першу чергу, орендарі, націлені лише на отримання максимального прибутку будь-якою ціною за короткий проміжок часу. Вони беруть землю на три роки, за цей час виснажуючи ґрунти по максимуму, продають врожай і зникають. А що буде із землею потім, їх не цікавить. Для того, щоб такі випадки обмежити у майбутньому, прийнятий закон передбачає і економічні стимули для орендарів земель. Зокрема встановлюється мінімальний строк оренди земель сільськогосподарського призначення 7 років. Такий строк робить безгосподарське використання землі невигідним для орендаря і змушує його поліпшувати корисні властивості ґрунтів. На цьому питанні, до речі, теж багато спекулюють, говорять про те, що це закріпачення селян. Але ж ніхто не примушує власників земель передавати їх в оренду. Будь-який договір укладається лише за угодою сторін. Крім того, договір оренди може бути розірваний у будь-який час, якщо орендар порушить свої обов’язки, наприклад, не платить орендну плату.
Штучні обмеження у землеробстві
Інше питання, яке пропонує вирішити прийнятий закон, це розширення прав власників земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого селянського господарства. Коли відбувалося розпаювання, значна кількість громадян отримала ділянки саме з таким цільовим призначенням. Іноді це було пов’язано з реальним бажанням власників господарювати на землі самостійно, в деяких випадках у відповідній місцевості були відсутні сільськогосподарські підприємства, які б погоджувались виступити орендарями цих ділянок. Проте на даний час такі власники, у переважній більшості, є особами похилого віку і не можуть використовувати власні земельні ділянки за призначенням. Зміна цільового призначення цих земельних ділянок заборонена Перехідним положенням Земельного кодексу України, а можливість передачі таких земельних ділянок в оренду не передбачена цим кодексом.
Прогалини в законодавстві призводять до того, що такі ділянки не реєструються державою взагалі. В результаті поширеною є ситуація, коли масиви земель із таким цільовим призначенням використовуються взагалі без правоустановчих документів, на основі усної домовленості з власниками, чим грубо порушуються вимоги законодавства щодо обов’язковості державної реєстрації права оренди землі. Проте від того, чи стане земельна ділянка називатись «для ведення особистого селянського господарства», чи «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», нічого не зміниться. Це була рілля, і ріллею вона залишиться.
Зважаючи на усе це, я запропонував надати право власникам зазначених земельних ділянок без усіляких зайвих адміністративних процедур передавати земельні ділянки в оренду і отримувати орендну плату. Парламент таку пропозицію підтримав.
Суттєва економія
Є у Законі й інші запропоновані мною положення, враховані Верховною Радою. Наприклад, змінами до Закону України «Про оренду землі» скасовується необхідність оформлення під кожним договором оренди купи зайвих додатків (плану земельної ділянки, кадастрового плану тощо). В Україні діє електронний Державний кадастр, і всі відомості про земельні ділянки присутні у ньому. То навіщо дублювати ці відомості ще у паперовому вигляді? Підготовка документів забирає чимало часу, крім того, ці папірці далеко не безкоштовні. Їх вартість іноді складає і тисячу гривень. Якщо врахувати, що у рік в державі укладається мільйони договорів, порахуйте вартість зекономлених аграріям коштів. Це сотні мільйонів гривень!
Зараз законопроект знаходиться на підписі у Президента України, і я маю надію, що Петро Порошенко підтримає вищевказані положення.
Реєстрація договорів оренди
У Верховній Раді знаходиться ще один поданий мною законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення повноважень нотаріусів та особливостей реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення» (р. № 0944). Законопроект покликаний вирішити дуже важливу проблему, що виникла з 2013 року у зв’язку з введенням в дію нового Реєстру речових прав на нерухоме майно.
З цього часу усі права на земельні ділянки реєструються саме у цьому реєстрі. До того ж протягом десятків років за державну реєстрацію таких прав відповідав Державний земельний кадастр, у якому сьогодні накопичена інформація про мільйони зареєстрованих державних актів на право власності на земельні ділянки, мільйони зареєстрованих договорів оренди. Проте, на жаль, уся накопичена інформація про ці документи не була перенесена до нового Реєстру. Що це означає на практиці? Громадянин, який бажає продати земельну ділянку, має ще раз перереєструвати своє право власності на неї у Реєстрі, і лише потім укладати договір купівлі-продажу. Така ж ситуація із отриманням ділянки у спадок, поновленням договорів оренди тощо. Зайвим буде говорити, що кожна перереєстрація в наших умовах – це чимало часу, великі черги та гроші. Та головне – чи є справедливим те, що громадянин має ще раз реєструвати право, яке держава вже визнала?
Між іншим, ця ситуація негативно відображається не лише на інтересах громадян. Потерпає і держава, адже реєстратори Державної реєстраційної служби просто не справляються із шаленим обсягом роботи із проведення вказаної перереєстрації.
Тому в своєму законопроекті я пропоную автоматично перенести до Реєстру прав відомості про усі права на землю, зареєстровані у кадастрі до 2013 року. З моменту перенесення усі ці права будуть вважатись зареєстрованими. Це зекономить час і кошти громадян та розвантажить органи Державної реєстраційної служби від зайвої роботи.
Є в законопроекті й інше важливе положення, яке буде корисним для власників та користувачів земельних ділянок. Усі вони знають, скільки часу необхідно витратити для реєстрації права оренди. Іноді для того, щоб просто подати документи, потрібно витратити місяці. Я пропоную врахувати, що зараз ХХІ сторіччя, і для того, щоб подати документи, зовсім необов’язково особисто вистоювати черги. Усі ми користуємось тією чи іншою мірою банківськими картками, робимо покупки в Інтернеті; підприємці часто звітують перед податковою в електронній формі. То чому б не надати можливість подавати заяви про державну реєстрацію договору оренди теж через Інтернет? Звісно, заявнику потрібно буде трохи поквапитись, оформити і навчитись користуватись електронним цифровим підписом. Але переваги очевидні. Процедура реєстрації значно пришвидшиться. Крім того, це усуне особистий контакт заявника з реєстратором, а значить, знизить рівень корупції в цих питаннях. Саме це я і пропоную у вказаному законопроекті. Хочу зауважити, що я не пропоную в приказному порядку зобов’язати усіх землекористувачів користуватись Інтернетом. Ті, хто не бажає цього робити, матимуть змогу подавати документи реєстраторам традиційно, із рук в руки.
Вказаний законопроект прийнятий у першому читанні ще у попередньому скликанні Верховної Ради України та сьогодні доопрацьовується профільним комітетом парламенту до другого читання.
Вся влада… громадам
Хочу розповісти ще про одну ініціативу, яка має спростити життя аграріям. Нещодавно аграрним комітетом парламенту був підтриманий поданий мною законопроект № 1159 «Про деякі заходи щодо посилення ролі територіальних громад в управлінні земельними ресурсами».
Цим законопроектом пропонується нарешті виправити помилку, допущену при прийнятті нового Земельного кодексу України, коли в органів місцевого самоврядування були відібрані повноваження з розпорядження землями поза межами населених пунктів та передані у розпорядження районним та обласним державним адміністраціям. У 2012 р. повноваження з розпорядження усіма сільськогосподарськими землями державної власності були передані Державному агентству земельних ресурсів.
Із цього часу рішення про передачу вказаних земельних ділянок у власність та користування одноосібно приймаються чиновниками, призначеними у Києві, а не обраними людьми. При цьому я хочу додати, що площа цих земель величезна, адже земель за межами населених пунктів у нас біля 88 відсотків від території держави! Сьогодні територіальні громади позбавлені земельних ресурсів для забезпечення потреб територіальних громад, а громадянам і юридичним особам створені невиправдані перешкоди у процесі набуття прав на землю.
Крім того, оскільки повноваження з управління державними землями належать органам, які по суті не зацікавлені у розвитку регіонів, при наданні таких земель процвітає хабарництво.
Для врегулювання даної ситуації я разом із народними депутатами України В.Лунченком, В.Івченком, О.Бакуменком та іншими подав законопроект «Про деякі заходи щодо посилення ролі територіальних громад в управлінні земельними ресурсами» (р.№ 1159), також відомий як «Законопроект про земельну децентралізацію». Законопроект пропонує передати у комунальну власність усі землі державної власності за межами населених пунктів, крім тих, на яких розташовані державні об’єкти.
Прийняття законопроекту дозволить суттєво розширити можливості місцевого самоврядування та зробити дієвий крок на шляху до створення в Україні самодостатніх територіальних громад.
Назустріч людям
Хочу наголосити, що ідеї для нових законопроектів часто підказують самі люди. Приміром, з ініціативи моїх виборців я подав до Верховної Ради України законопроект №1063-2 «Про внесення змін до статті 288 Податкового кодексу України щодо врегулювання питання встановлення орендної плати для окремих категорій землекористувачів». Для чого він розроблений?
З 1 квітня 2014 року, коли набрав чинності Закон України «Про запобігання фінансовій катастрофі та створення передумов для економічного зростання в Україні», мінімальний розмір річної орендної плати за оренду сільськогосподарських земель державної та комунальної власності зріс:
– для ріллі – з 20 до 856 грн (більш ніж у 40 разів);
– для багаторічних насаджень – з 12 до 1272 грн (більш ніж у 100 разів).
Це – цифри по Полтавщині згідно з останньою індексацією нормативно грошової оцінки земель. Для великого та середнього бізнесу це суттєве навантаження, а для селян і малих фермерських господарств – зовсім непідйомне. Так, мінімальні розміри орендної плати до прийняття закону дійсно були суттєво заниженими, але нові розміри – явно надмірні для сільських мешканців, які орендують земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Візьмемо, наприклад, земельні ділянки, які використовуються громадянами для ведення особистого селянського господарства. Це – городи, пасовища, сіножаті тощо.
Усім відомо, що селяни часто живуть майже натуральним господарством, і єдиним джерелом доходів є пенсії (а пенсіонерів на селі – більшість). Розміри пенсій у них не набагато перевищують 1000 гривень, при цьому, за новими правилами, за 2 гектари городу вони мають у рік платити щонайменше 1200 гривень! Коментарі зайві.
Дійсно, малі розміри орендної плати за землю є фактично крадіжкою бюджетних коштів. Але не можна ігнорувати ті соціальні проблеми, які є на селі. Приведення розмірів плати за землю до ринкових має відбуватись поступово та з урахуванням реальних статків наших громадян.
Тому в законопроекті я пропоную знизити мінімальну ставку орендної плати у 3 рази – до 1% від нормативної грошової оцінки. Це буде складати: в середньому 206 гривень на рік – для ріллі, 395 гривень – для багаторічних насаджень. Крім того, щоб запропоновані зміни не слугували інструментом для зниження орендної плати за землю для великих підприємств, загальна площа земель, які можуть орендуватись за такими орендними ставками, обмежена 2 гектарами. Маю надію, що колеги по парламенту підтримають цю ініціативу.
Ось таким був початок роботи у новій Верховній Раді. Користуючись нагодою, звертаюся до керівників сільгосппідприємств Полтавщини, сільських голів: зміна аграрного законодавства – це наша з вами спільна справа. Будь ласка, звертайтеся до мене, розповідайте про ті проблеми, які хвилюють вас. Спільними зусиллями ми маємо шанс змінити життя України на краще!
Олег КУЛІНІЧ,
народний депутат України.
147-й виборчий округ.
[1]