Дві упаковки з новенькими бензопилами, згорток із інструментами для ремонту автомобілів, мішок із тканинними смужками для плетіння маскувального спорядження та ще багато чого – це все небайдужі полтавці принесли за день-два в адмінбудинок за полтавською адресою: Жовтнева, 45, до 118-ї кімнати, щоб передати нашим військовим на фронт. Координатор Громадської спілки “Ліга громадських організацій м. Полтави “Полтавська громада” Віра МАСЛАК показує мені вміст найскромніших “передачок”: в одному кульку – натільна білизна й пара в’язаних шкарпеток, в іншому – кілька куснів сала. “Людина не обідніла, принісши це з дому, – говорить вона, – але ж, як відомо, з миру по нитці – голому сорочка”.
На робочому столі у Віри Миколаївни – журнал, у якому графік чергування волонтерів у 118-й кімнаті заповнений на три тижні наперед. Це люди самі визначились, хто готовий пожертвувати майбутніми вихідними, а кому вистачає сили поспішати сюди й у будні, після робочого дня. Ті ж, які тимчасово не працюють чи вже вийшли на пенсію, частенько допомагають тут і “в дві зміни”.
– Сьогодні у суспільстві справді відбувся дуже помітний злам свідомості. Раніше громадські рухи існували лише формально, вся їхня діяльність була тільки “на папері”, а тепер люди активно працюють, причому не з примусу, а з власної ініціативи. Наша Спілка об’єднує 25 громадських організацій, разом це близько 800 жителів області. Активістів, на яких тримається волонтерська діяльність, – понад 40, – розповідає Віра Маслак. – Наше гасло: “Рідну землю боронимо разом”, і ми його щодня підтверджуємо конкретними справами. Уперше ми поїхали на Донбас у травні минулого року. На теперішній час здійснили понад 50 поїздок, щоразу доправляючи близько 2,5 тонни різної допомоги. Окрім того, просимо волонтерів із райцентрів області, якщо вони їдуть на Донбас через Полтаву, брати й наші вантажі.
– Як змінився склад цих вантажів за час воєнних дій?
– Навесні ми їхали, щоб продемонструвати бійцям моральну підтримку. Полтавець-волонтер Михайло Дугін запропонував власний транспорт, “скинулись” на якісь продукти-гостинці хлопцям, залучили знайомих підприємців. Але коли на власні очі побачили, що бійці на блокпостах стояли у футболках і в гумових шльопанцях, коли вони почали просити допомогти елементарним – зубні пасти-щітки, шкарпетки, то вихід був один – терміново залучати до підтримки всю полтавську громаду. І тоді на Схід нарешті поїхали вантажі з бронежилетами, військовою формою, яку шили в Полтаві на замовлення, різними оптичними приладами, продуктами харчування. На наш заклик відгукнулися і великі підприємства, які, до речі, майже завжди прагнули не афішувати свою благодійність, і дрібні підприємці та звичайні полтавці. Приходили й зовсім незаможні люди, які все одно хотіли хоча б 5 чи 10 гривень внести до спільної справи. Було й таке, що телефонували інваліди, які не в змозі самостійно прийти, й просили приїхати забрати у них “передачку” для вояків. Звісно, ми намагалися не брати від них пожертв. З овочами восени дуже допоміг Полтавський район, у деякі підрозділи ми їх тоді привозили навіть із надлишком.
Нині бронежилетів хлопці вже не замовляють, а от тепловізори, монокуляри, біноклі, оптичні приціли потрібні, як і раніше. У нас є картковий рахунок, але ми намагаємося зорієнтувати людей, щоб вони особисто придбали за свої кошти речі, що їх просять наші захисники. Доправляємо в зону АТО й адресні посилки, це коли їх передають бійцям рідні, друзі чи колеги по роботі.
– Допомога з Полтавщини потрапляє винятково до наших земляків?
– Вартісні (в грошовому значенні) речі – так. А, наприклад, продукти роздаємо всім. Ми досить тісно співпрацюємо з низкою добровольчих батальйонів: “Донбас”, “Золоті ворота”, “Азов”, “Айдар”, батальйоном ОУН, а також із 92-ю та 93-ю окремими бригадами. Хлопці телефонують і говорять, чого саме їм бракує, а ми намагаємося виконати ці замовлення. Спочатку збираємося до одних, потім – до наступних, і так безперервно. Багато відвезли валянків, “буржуйок”. Дуже допомагають нам школярі й учні профтехучилищ. Вони плетуть маскувальні сітки. Швеї з 31-го училища пошили багато синьо-жовтих прапорів. Значну допомогу надала швейна фабрика “Ворскла”.
– Невтомність кого з колег Вас приємно дивує?
– Таких людей чимало: Наталія Костіна, Зоя Воронянська, Тетяна Донченко, Ірина Іванова, Ніна Кирпотіна. Захоплююсь безвідмовністю і витримкою Ігоря Гайдамаки та Володимира Супруна (обоє – лікарі), нашого невтомного Івана Данилевського. Особливі слова варто сказати про Любов Яловець та Людмилу Марченко, у яких сини зараз захищають нашу країну в зоні АТО.
– Якої допомоги бійці просять у земляків-полтавців сьогодні?
– Потрібні засоби гігієни, протизастудні ліки, консерви м’ясні та рибні, квашена капуста, лимони, яблука й інші фрукти, мед. Звісно, є велика потреба у теплих речах і взутті, необхідні свічки, паяльні лампи. Завжди радіють хлопці каві, чаю, солодощам, цигаркам. Для пошиття маскхалатів знадобиться біла тканина, для символіки – синя й жовта, можна приносити стрічки.
Переконана, що полтавці вже зрозуміли, що тільки разом ми – сила.
Р. S. Збір необхідного проводиться в адмінбудинку за адресою: м. Полтава, вул. Жовтнева, 45, к. 118. Подробиці за тел.: +380 975290929; +380 983044472. Електронна пошта: liga.pl@ukr.net. Сайт: http://PoltavskaHromada.ui.ua.
Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”
[1]