Останні дні видалися трагічними для всієї полтавської громади. Краяни поминали, прощалися із мужніми захисниками Батьківщини, які полягли на буремному Сході. Ціною власного життя вони відстояли мирне небо над нашим Полтавським краєм, над Україною.
Уже вдруге війна своїм чорним крилом обпалила серця лубенців. 13 січня перестало битися серце Анатолія Безроди. Старший лейтенант Збройних сил України героїчно загинув на Сході України, захищаючи наш спокій і мирні будні.
Все його життя було нерозривно пов’язане з Лубнами. Тут він народився 1 квітня 1967 року. Закінчив середню школу №2. Займався спортом. Як і багато випускників тих років, мріяв стати військовим, справжнім захисником, тому вступив до Полтавського вищого зенітно-ракетного командного училища, яке успішно закінчив у 1989 році.
Анатолію завжди були притаманні почуття високої відповідальності, гострої справедливості, чесність та порядність. Після звільнення у 1991 році з лав Збройних сил свою любов до Батьківщини він передавав учням Михнівської школи, де працював учителем допризовної підготовки. Події на буремному Сході не залишили його байдужим. Як професійний військовий, а головне – як патріот, він не міг залишитися осторонь і з серпня минулого року виконував військовий обов’язок у зоні проведення АТО. “Анатолій – надійний товариш, справжній військовий та патріот, щиро відданий своїй Батьківщині”, – так говорили про нього бойові побратими.
12 січня під селом Тоненьке Ясинуватського району на Донеччині Анатолій Безрода отримав тяжке поранення під час мінометного обстрілу. Його доправили в госпіталь, але лікарям не під силу було зберегти життя бійцю, наступного дня він помер.
Прощалися із Героєм чи не всі Лубни. У тяжкому горі залишилася сім’я захисника Вітчизни. Туга й біль переповнюють серця кожного лубенця. Пам’ять про Анатолія Безроду завжди житиме в серцях його змляків.
***
У Свято-Успенському соборі в Полтаві пройшла панахида за загиблим на Донбасі полтавцем із батальйону “Донбас” Олександром Мочаловим. Він загинув під Іловайськом ще влітку. Довгий час тіло залишалося невпізнаним. Лише зараз його ідентифікували за аналізом ДНК. 36-річний боєць віддав своє життя, намагаючись допомогти товаришам в оточенні.
Підтримати родину захисника України до Свято-Успенського собору прийшли близькі, друзі та небайдужі полтавці.
– Сьогодні у нас день скорботи. Ми поминаємо трагічно загиблих українців від рук терористів у Волновасі. Але наша скорбота подвійна. Адже донині відгукується трагедія в Іловайську. Ми молимося за упокій душі загиблого полтавця. Його родина, батьки, походить із Донбасу. Сам Олександр народився і виріс у Полтаві, – розповів архієпископ Полтавський і Кременчуцький УПЦ КП Федір.
Донедавна доля бійця залишалася невідомою. Його особисті речі були знайдені на полі бою ще після трагедії, але залишалася надія, що він потрапив у полон. Лише нещодавно батькові Олександра надійшли результати експертизи ДНК. Кількамісячні пошуки сина завершилися трагічною звісткою.
Боєць загинув від кулі снайпера, розповідають полтавські активісти. Коли утворився Іловайський котел і товариші Олександра опинилися в оточенні, він свідомо відправився автомобілем, щоб їх звідти вивезти.
Разом із іншими невпізнаними героями його поховали на цвинтарі у Дніпропетровську. Тепер батьки клопочуться, щоб перепоховали його у Полтаві. Олександр Мочалов був єдиним сином у родині. У захисника Батьківщини осиротіла 11-річна донечка.
***
18 січня у Полтаві поховали солдата 15-го батальйону 128-ї бригади Збройних сил України Дмитра Гречка. Він загинув 14 січня неподалік міста Дебальцевого внаслідок отриманих осколкових поранень. Загиблого в АТО захисника Вітчизни відспівували в Свято-Успенському соборі. Панахиду провів архієпископ Полтавський і Кременчуцький УПЦ КП Федір. Сотні людей прийшли попрощатися із полеглим. Згодом до них долучилися учасники мирного Маршу єдності з церковними хоругвами, державною символікою віддали останню шану загиблому захиснику рідної землі. Під тужливу лемківську пісню “Плине кача” труну із тілом бійця несли до останнього кортежу, а люди на виході з собору схилилися на коліна перед Героєм.
Дмитру Гречку було 44 роки. У нього залишилися старенька хвора мама, брат, троє маленьких племінниць.
***
Миргородці попрощалися зі своїм земляком, бійцем батальйону “Айдар” Сергієм Никоненком. Скорботна церемонія пройшла на центральній площі Миргорода, де зібралися сотні небайдужих громадян віддати останню шану захиснику Вітчизни. Сергій Никоненко із позивним “Косичка” був розвідником, загинув 18 січня поблизу міста Щастя на Луганщині.
Слава про його героїзм та мужність до земляків на Полтавщину линула давно. Але заради безпеки самого розвідника його імені не називали. Насправді ж, як стверджують бойові побратими полеглого Героя, він один був вартий цілого батальйону. І бійці, і волонтери знали, що за цим розвідником полюють терористи. Подейкують, що його життя оцінили у 450 тисяч доларів. Тому айдарівці оберігали свого побратима як могли. Але війна жорстока і безпощадна. Сергій Никоненко загинув у Трьохізбенці під час обстрілу – снаряд влучив у школу, де перебували бійці.
“Це була надзвичайно розумна, весела і в той же час відчайдушна людина. Мав дві вищі освіти, – розповіла волонтер Олена Синельник. – Хочеться твердити, що Герої не вмирають. Але Бог забирає найкращих. Такі Герої, як Сергій Никоненко, ніколи не помруть у нашій пам’яті. Але ж дуже глибокі рани і глибокі рубці залишаються на серці від таких втрат…”
***
Родина Лисенків із села Березівка Гребінківського району отримала жахливу звістку із оповитого вогнем Донбасу – в запеклому бою, обороняючи Донецький аеропорт, загинув їхній старший син В’ячеслав.
38-річний молодший сержант В’ячеслав Лисенко залишився вірним військовій присязі, виявивши стійкість і мужність у боротьбі з ворогом. На неоголошену війну він пішов із першими мобілізованими бійцями. Не ховався, не відсижувався. У той час з Гребінки до лав Збройних сил України було призвано кількох чоловіків. Тоді небайдужі земляки збирали кошти для придбання їм засобів захисту – касок, бронежилетів…
Після кількох днів підготовки В’ячеславу одразу довелося виконувати бойові завдання. Доля надсилала нелегкі випробування, бо від початку антитерористичної операції на Сході України В’ячеслав Лисенко разом зі своїми бойовими побратимами брав участь у найзапекліших боях.
Йому вдалося живим вибратися із пекла Іловайського котла. Вони удвох з товаришем цілу ніч повзком пробиралися до своїх і врятувалися…
Потім були лікування після поранення, коротка відпустка і знову – на фронт. Його бригаду перекинули до найгарячішої точки на карті війни – до Донецького аеропорту, де бої, незважаючи на так зване перемир’я, не припинялися.
Останні кілька днів ситуація поблизу аеропорту вкрай погіршилася, обстріли тривали постійно. Воістину надлюдські можливості проявляли “кіборги”, обороняючи стратегічне летовище. У якусь мить вогняний дощ накрив позиції, де серед мужніх “кіборгів” був і наш земляк В’ячеслав Лисенко. Говорять, ще зранку він розмовляв з мамою телефоном. Та ввечері слухавки вже не брав. Він загинув, як справжній Герой на полі бою, до останнього захищаючи свою рідну землю. Вічна йому пам’ять і Царство Небесне.
Церемонія прощання із захисником Вітчизни В’ячеславом Лисенком відбулася на центральній площі Гребінки, де зібралися сотні небайдужих людей, за чиє мирне небо боєць віддав своє життя. У В’ячеслава Лисенка осиротів дев’ятирічний син.
Царство Небесне Героям і Вічна пам’ять!
Олена ІГНАТЕНКО
“Зоря Полтавщини”
[1]