Багатолюдні зібрання, щирі й проникливі промови, сльози на очах навіть у тих, хто приєднався до урочисто прикрашеної національною символікою громади випадково – такі настрої панували в Полтаві у день великого державного свята Соборності України. Вперше в новітній історії нам довелось виміряти сутнісну глибину й значущість вікопомної події, яка звершилась 22 січня 1919 року. Виміряти ціною непоправних людських утрат і безмежного, на всі віки, болю.
Відтятий від материнської України Крим, по живому роздертий, розшматований, залитий кров’ю Донбас… А над усім цим – моторошне усвідомлення того, що повторюються події майже сторічної давнини, коли ненажерлива Російська більшовицька імперія не могла змиритися з існуванням на українських теренах незалежної держави, коли представники нашої влади не хотіли між собою домовлятися, коли після нерівних боїв душі кращих синів народу відлітали за обрій…
Спадкоємці козацької слави
“Слава Україні! – Героям слава!” – це полум’яне гасло-вітання патріотів лунало на урочистих зборах, які пройшли в Палаці дозвілля “Листопад”, чи не кожні п’ять хвилин, на понад тисячу голосів, об’єднуючи людей різних поколінь і професій святим відчуттям кровної приналежності до свого великого народу й своєї незламної нації. У першому ряду в концертному залі було багато військових, і до них прикуто особливу увагу.
Звертаючись до зібрання, голова обласної ради Петро Ворона розповів, що Полтавщина втратила вже 58 кращих синів, для яких Україна була понад усе і які обороняли її від ворога на Сході. Вони довели, що українці є справжніми нащадками козаків, безпрецедентна мужність яких навічно закарбована на скрижалях історії.
– Нині нам усім, як ніколи, потрібна єдність, – наголосив Петро Ворона. – Ми проходимо своєрідне чистилище, навчаючись думати не про себе, а про те, як зберегти свою країну.
– Раніше в цей святковий день ми більше згадували історичні події, а тепер всі особисто відчуваємо, що таке Незалежність і Соборність України. Їх захищають наші воїни на Сході, наші відчайдушні волонтери, які роблять усе можливе, щоб хоч трішки полегшити воєнні будні бійців, усі українці, які мають чітку патріотичну громадянську позицію, – зазначив перший заступник голови облдержадміністрації Олег Пругло.
[1]Віри в те, що Україна вистоїть, громаді побажала секретар Полтавської міськради Оксана Деркач. Після вдячних спогадів про достойників нації, які були й залишаються її великими заступниками на полі бою історії, – Тарас Шевченко, Василь Симоненко, В’ячеслав Чорновіл та ще сотні й тисячі уславлених і скромних імен – полтавці вшанували хвилиною мовчання Героїв Небесної Сотні, загиблих захисників Вітчизни на Донбасі та мирних жителів, які стали жертвами російського тероризму. Грамотами й подяками обласної та міської влади було відзначено волонтерські організації та окремих осіб, які активно допомагають нашим бійцям. Першим на сцену запросили очільника Полтавського батальйону небайдужих, архієпископа Полтавського і Кременчуцького УПЦ КП Федора.
– Дякую усім небайдужим і закликаю залишатися такими й надалі, – наголосив владика. – Зло саме не зупиняється, його зупиняють, отож навіть найменше зусилля кожного разом є тією силою, яка наближає нас до перемоги.
Після урочистої частини зборів розпочався чудовий концерт. Прикметно, що вітати полтавців із державним святом приїхав Національний президентський оркестр під керівництвом народного артиста України, професора Анатолія Молотая. Патріотичні, задушевні пісні виконала заслужена артистка України Олена Білоконь.
Мовою документів
На документальну виставку “Полтавщина в Українській революції 1917 – 1921 років…” архівісти запросили громадськість в обласний центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій. Виставка складається з двох розділів. Перший покликаний відобразити мовою документів державотворчі кроки УНР – Української Держави – Директорії УНР у 1917 – 1921 роках, другий – присвячений подіям цього періоду на Полтавщині, участі наших земляків в українській революції. На відкриття виставки завітав заступник голови обласної ради Володимир Микійчук.
Директор Державного архіву Полтавської області Валентина Гудим закцентувала увагу не тільки на історичному значенні Акта возз’єднання УНР і ЗУНР, а й на уроках, які пов’язані з цією вікопомною подією.
– Мусимо пам’ятати, що однією з причин того, що українська державність проіснувала тоді дуже мало, була відсутність консолідованості в політичних колах, – підкреслила вона. – Забагато було протиріч щодо подальшої розбудови України, й цими чварами, розбратом скористалися сильні держави. Україну було поділено між більшовицькою Росією, Польщею, Румунією, Угорщиною… І це неспростовний урок для наших сучасних політиків: коли є загроза національному суверенітету, керуватися належить винятково державними національними інтересами, а не власними політичними амбіціями чи економічними вигодами для сім’ї, друзів…
Докладний історичний екскурс у події 1917 – 1921 років для гостей виставки зробив заступник директора Державного архіву Полтавської області Тарас Пустовіт. Він зазначив зокрема, що для фахівців вивчення цього періоду є справою непростою, оскільки відчувається значний брак документів, які свідомо знищувалися більшовиками. Окремо Тарас Пустовіт зупинився на трагічній долі нашого земляка-патріота, члена Центральної Ради Івана Стешенка, якого вбили більшовики із Зінькова, помстившись за українізацію освіти.
На шляху до єдності
Як і з нагоди кожного великого державного свята, у День Соборності України полтавці прийшли до пам’ятника Тарасові Шевченку, щоб вклонитися Пророку нації і засвідчити свій нерозривний зв’язок з минулим і майбутнім вистражданої ним України, свою усвідомлену відповідальність за кожен її нинішній, оповитий смутком, але й возвеличений героїкою, день. Біля підніжжя пам’ятника лунали пісні на вірші Великого Кобзаря та Витязя української поезії, нашого незабутнього земляка Василя Симоненка. Як присвята нинішнім Небесним Героям, звучала Симоненкова сповідь Україні:
… Коли мечами злоба небо крає
І крушить твою вроду вікову,
Я тоді з твоїм ім’ям вмираю
І в твоєму імені живу!
У зажурі полтавці схилили голови, пом’янувши поборників української незалежності всіх часів, а також невинних жертв бойовиків, які загинули в автобусі під Волновахою та в тролейбусі в Донецьку.
Квіти до пам’ятника Кобзареві поклали голова обласної ради Петро Ворона, перший заступник голови облдержадміністрації Олег Пругло, міський голова Полтави Олександр Мамай, митрополит Полтавський і Миргородський УПЦ Филип, архієпископ Полтавський і Кременчуцький УПЦ КП Федір, єпископ Харківський і Полтавський УАПЦ Афанасій. Участь у зібранні взяли представники широкого спектра політичних партій і об’єднань, студентської молоді, громадськості. В інтерв’ю журналістам Петро Ворона відзначив таку єдність політичних сил і конфесій як знак того, що кожен сьогодні вже розуміє, що країну потрібно рятувати.
До меморіальної дошки нашому видатому краянину, Голові Директорії, Головному отаману військ УНР Симону Петлюрі прийшли, на жаль, не всі учасники попереднього заходу. Однак і тут було велелюдно. Разом із керівниками області промову виголосив народний депутат України Юрій Бублик. Опісля живі квіти лягли до пам’ятника іншому нашому славному землякові, державному та громадсько-політичному діячеві, голові Ради Міністрів УНР (1919 р.), теоретику й організатору кооперативного руху Борису Мартосу. Завершились урочисті заходи концертом “За Україну, за її волю!” в обласній філармонії, на якому возвеличувалась сила духу й прекрасна душа нашої нації.
Вікторія КОРНЄВА
Олег ЖУРАВЛЬОВ (фото)
Анна ЧАПАЛА (фото)
“Зоря Полтавщини”
[2]