У знебарвленому сльотою сьогоденні ялинкові базари помітно здалеку. Можна намагатися обминути їх, але це буде самообман. Погляди перехожих нестримно летять у бік зеленої гущавини й пірнають у її пухнаті хвилі. Купаються у вічно молодій розкоші хвої і змивають із людської душі сірі тонни гіркот і смутку…
Гляньте-гляньте: скресають веселі іскорки! Міняться, мерехтять – у думках, у очах, у мріях… Дихається ураз вільніше, ніби в обіймах хвойного лісу, поміж смарагдових бурунів ялин. Святковою гірляндою обплітає радісне хвилювання мить тому ще тьмяний настрій. І, як бризки бурштинової смоли, бринить сміх безтурботної дітвори…
Але це і твій сміх також, із твого відталого від дорослих турбот серця. У зеленому шатрі новорічних див лісова чаклунка одним дотиком кошлатої гілки повертає кожному його найдорожчі далекі спогади. Я у них виходжу надвір і гублюся очима в безкрайньому небі: білі, схожі на бабусині мальви, зорі ось-ось прихиляться одна до іншої і тоді задзвенять, заспівають хорами янголів…
Пахне кучеряве новорічне дерево солодко й терпко. Щасливими передчуттями, живими шишками й м’ятними пряниками. Тягнеться тендітною маківкою у ту незміряну висоту, де вікує, випурхнувши з нашого дитинства, казка. Покірно підставляє голчасте віття, щоб взяти на своє зелене крило й різнобарвні прикраси-іграшки, й ще один наш прожитий рік.
Вікторія КОРНЄВА
Анна ЧАПАЛА (фото)
“Зоря Полтавщини”
[1]