У грудні 2014 року виповнюється 360 літ від дня народження Данила Апостола – видатного українського державного і військового діяча.
… Щоб відстояти державну незалежність України у боротьбі з Польщею, Богдан Хмельницький в 1654 році уклав військово-політичний союз з Московським царством. На той час це було найменше зло, і гетьман розцінював угоду як тимчасову, а царський уряд дивився на Україну як на нове надбання для свого царства і з перших же днів почав порушувати умови “Березневих статей”. З таким союзником Українська держава, на жаль, була приреченою. У 1658 році московський уряд уклав з Річчю Посполитою перемир’я, кинувши Україну напризволяще.
Під час боротьби за свободу і незалежність України Богдан Хмельницький і його наступники шукали то порозуміння з Польщею, то союзу з Туреччиною, Кримським ханством та Швецією. Довголітня Визвольна війна українського народу, яка тривала 38 років, закінчилася підписанням у 1686 році “Вічного миру”, за яким Московське царство і Польща поділили Україну навпіл по Дніпру. Влада гетьманів поширювалася лише на Лівобережну Україну. Автономні права Гетьманщини постійно обмежувалися. Цей процес особливо посилився після спроби Івана Мазепи звільнити Україну з-під московського ярма. У 1722 році вибори гетьмана були заборонені, й Україною правила призначена царем Малоросійська колегія. Відстояти хоч би рештки автономних прав України-Гетьманщини і судилося гетьманові Данилу Апостолу.
Він народився у 1654 році у козацькій родині. Його батько Павло Апостол походив з Волощини (Молдови), зі знатного роду, представники якого займали важливі урядові посади у своєму князівстві. У 28 років завдяки військовим заслугам і авторитету батька Данило Апостол очолив Миргородський полк, з яким брав участь у всіх війнах, що Московське царство (з 1721 р. – імперія) вело зі своїми сусідами. У боях відзначався особистою хоробрістю, і в одному з них втратив праве око.
Літопис Самовидця засвідчував, що Данило у боях “паче прочих показывал храбрость”, проявляючи при цьому неабиякі здібності полководця. На його високий авторитет серед козаків вказував у 1708 році й Іван Мазепа: “Апостол породы волошской, человек от отца заслуженный в войске, воин добрый, из всех полковников давнейший, старейший, знатный, заслуживший честь и любовь от всех полков”. Данило Апостол поділяв антимосковські погляди Івана Мазепи, але вагався. Зорієнтувавшись у воєнно-політичній ситуації, відступився від нього, і 20 листопада 1708 року просив призначеного Петром І гетьмана Івана Скоропадського поклопотатися про своє помилування. Тому зберіг посаду миргородського полковника.
Будучи наказним гетьманом, Данило Апостол брав участь у Північній війні зі Швецією і безглуздому поході російських військ проти Персії. Лише під Дербентом загинуло або було поранено 5183 козаки з посланих туди 6790. Тисячі українців працювали на будівництві каналу Волга – Дон та Ладозького каналу, де умови були нестерпними. На кістках українських козаків будувалася і нова столиця Росії Санкт-Петербург.
У 1723 році Данило Апостол першим поставив свій підпис під чолобитною до царя про ліквідацію Малоросійської колегії і обрання повноправного гетьмана, передачу податків з України не до царської казни, а до скарбу Гетьманщини та інше. За відстоювання автономних прав України, які суперечили колонізаторській політиці російського царизму, був заарештований і протягом 1723–1724 років сидів у Петропавловській фортеці разом з наказним гетьманом Павлом Полуботком. У 1726 році присягнув на вірність Катерині І і був відпущений на батьківщину, залишивши у столиці імперії заручником свого сина Петра.
Після приходу в Росії до влади нового імператора Петра II політика царизму щодо України стала більш ліберальною. Назрівала чергова війна з Туреччиною, і Росія мала потребу в українському козацькому війську та надійному тилові для своєї армії. Малолітній цар, внук Петра І та його всесильний фаворит Олександр Меншиков обіцяли відновити давні права України. У Глухові (останній резиденції українських гетьманів) на козацькій раді у присутності царського посланця Ф.Наумова 1 (13) жовтня 1727 pоку гетьманом Лівобережної України було обрано 73-річного Данила Апостола. Першими кроками його правління стало прохання відновити умови договору 1654 року, створити незалежну від царського уряду політичну, економічну і судову владу в Гетьманщині.
З таким проханням (Гетьманськими статтями) Д.Апостол на початку 1728 року поїхав до Москви на коронацію Петра II, але замість справедливого вирішення вимог козацької старшини він одержав “Решительные пункты” у формі наказу: влада гетьмана, як і раніше, обмежувалася, при ньому зберігалася посада царського резидента (наглядача), обрання нового гетьмана могло відбуватися лише за згодою царя, гетьману заборонялися будь-які зносини з сусідніми державами, полкову та генеральну старшину призначав царський уряд. Право надання нових земельних угідь переходило від гетьмана до царя. Щоб підсолодити гірку “пігулку”, Данилу Апостолу на прощання цар подарував соболину шубу. У Москві українського гетьмана разом із старшиною протримали майже півроку і лише у вересні відпустили додому.
Попри чисельні заборони новообраному гетьманові все ж вдалося добитися певних поступок з боку царського самодержавства. Гетьманський уряд здобув право вирішувати прикордонні суперечки з Польщею та Кримським ханством, відновив роботу Генеральний суд, але з шести суддів троє були представниками царського уряду. Російським поміщикам, які дістали право купувати маєтності в Україні, заборонялося завозити до них кріпаків з Росії. Київ у 1733 році було підпорядковано гетьманській владі.
Данило Апостол також намагався викорінити хабарництво і кумівство (по нинішньому – корупцію) в Україні, найперше на привласнення козацькою старшиною рангових земель, які надавалися в тимчасове користування за виконання певних службових обов’язків (із втратою посади втрачалося і право на володіння ними). З цією метою протягом 1729–1730 років було проведене Генеральне слідство щодо законності володіння маєтками. Гетьман впорядкував і фінансову систему в Україні, створивши Канцелярію зборів, яку очолювали двоє підскарбів (один із них обов’язково був царським чиновником). Він відокремив державний скарб від особисто гетьманського і встановив точний розмір річного бюджету України-Гетьманщини – 144 тисячі карбованців, причому більшість витрат з нього покривалися за рахунок експортного мита. Данило Апостол створив у Глухові першу в Україні школу співаків і друкарню, скликав у 1728 році з’їзд українських купців і захищав інтереси вітчизняних виробників від недобросовісної конкуренції іноземців. З його ініціативи почали заселятися вільні і необжиті землі на окраїнах Гетьманщини, що сприяло піднесенню тут сільського господарства і господарського життя взагалі. Нарешті гетьман сприяв поверненню 30 тисяч запорожців з володінь Кримського ханства (Олешківської Січі) у рідні краї.
З ініціативи Данила Апостола у 1728 році була створена кодифікаційна комісія, яку очолив генеральний обозний Яків Лизогуб. Протягом 15 років вона працювала над систематизацією різних законодавчих актів, що діяли в Україні з часів Литовсько-Руської держави. Було створено кодекс законів під назвою “Права, за якими судиться малоросійський народ”. Кодекс мав 351 статтю і 1716 пунктів. В його основу лягли Литовські статути, Саксонське, Магдебурзьке та українське звичаєве право. Офіційне прийняття кодексу мало гарантувати збереження і дещо розширення прав і привілеїв України-Гетьманщини у складі Російської імперії. 12 років цей юридичний документ знаходився в сенаті, в 1756 році його віддали на доопрацювання останньому гетьманові Кирилові Розумовському, але це не змінило ставлення до нього царського самодержавства. В 1767 році Катерина II відмовилася підписувати “Права…”, і вони залишилися в історії як пам’ятка української юридичної думки ХVІІІ століття.
На початку 1734 року стан здоров’я Данила Апостола погіршився, і 15 січня на 80-му році життя він помер. Поховали його у побудованій на кошти гетьмана мурованій Свято-Преображенській церкві у Великих Сорочинцях. (Нині це – пам’ятка архітектури козацького бароко). Зі смертю Данила Апостола вибори нового гетьмана були знову заборонені, і згідно з царським указом було створене правління гетьманського уряду на чолі з князем О.Шаховським. Це був ще один крок до остаточної ліквідації російським самодержавством автономії України.
У своїй державотворчій діяльності Данило Апостол був людиною поміркованою, дипломатичною, наполегливою і справедливою. 43 роки він перебував на посаді Миргородського полковника, і протягом цього тривалого часу царський уряд не одержав на нього жодної скарги на неправомірні дії. Урядування Данила Апостола ввійшло в історію як “Золота осінь” України-Гетьманщини. “Шестирічне гетьманування Апостола було короткою яскравою смугою на темному тлі українського життя після упадку Мазепи”, – так характеризував його відомий український історик Дмитро Дорошенко.
Віктор РЕВЕГУК
Кандидат історичних наук
[1]