Він до нестями залюблений у довкілля й ніколи не втомлюється ним милуватися, прагне осягти безгрань усього, що нас оточує; він понад усе цінує правду й честь, відчуває їх розумом, душею та серцем і вчить цього інших, передовсім молодь, з якою щодня спілкується у вишівських аудиторіях; він свято вірить, що тільки краса врятує світ і нас, його творців і оберігачів, що вона виведе на праведну стезю хулителів та руйначів духовності. Він не просто вірить у цю істину, а своєю сумлінною працею потверджує її, примножуючи добро. Мовимо про майстра народної творчості, члена Національної спілки художників України, Національної спілки майстрів народного мистецтва України Олександра Олексійовича Бабенка.
Нещодавно у Києві в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва відбувся черговий мистецький звіт Олександра Олексійовича. Усі відвідувачі виставки робіт нашого земляка пересвідчилися вкотре в його талановитості й неповторності. Художник Бабенко володіє особливим даром притягання до мистецтва світлих і щедрих людей. Його він перейняв від матері – відомої майстрині народного художнього килимарства, лауреата Державної премії України імені Т.Г. Шевченка Надії Несторівни Бабенко. Ті, хто знають цю родину, намагаються знайти спільне у творчому стилі матері й сина. Збіжності, звісно, є. Однак ніхто не дорікне Олександрові, що той гріється у промінні слави найдорожчої людини. Син упевнено прямує власною мистецькою дорогою – самобутньою, легко впізнаваною за сюжетами й технікою виконання, – промовисто переконуючи, що діти можуть і мають, якщо випадає таке щастя, повторювати і примножувати життєві звитяги батьків.
Надія Несторівна, як писав поет, “посіяла людям літа свої, літечка житом, прибрала планету, послала стежкам споришу” й навчила сина, як “на світі по совісті жити”. І став він відомим художником декоративного мистецтва, майстром народного художнього килимарства, мудрим педагогом, який уміє передавати знання, набутий досвід, запримічати талант, плекати, ограновувати й окрилювати його красою та міццю. Вихованці пишаються своїм учителем, переймають від нього незрадливий патріотизм, гордяться тим, що їхній наставник бере участь у престижних конкурсах, творчих симпозіумах, що його витвори прикрашають усеукраїнські та міжнародні виставки. Шлях художника Олександра Бабенка пролягає з Решетилівки, Опішного, Полтави через Київ аж до Греції, Монголії, Німеччини, Норвегії, Польщі, Франції, Хорватії. Ця географія шириться. Хто хоч раз побачив килими “Білі квіти”, “Осінні барви”, “Квітуча земля”, “Кобзарева пісня”, “Моя Україна”, “Райські птахи”, “Український соняшник”, “Полтавська родина”, “Світ Котляревського”, “Полтавські самоцвіти”, той неодмінно прагнутиме знову і знову йти на духовну розмову з Олександром Бабенком. Хто ніколи не бував в Україні, після знайомства з його доробком захоче пізнати нашу культуру. Всяк, хто відвідає мистецький храм цього художника, отримає велику насолоду від споглянутого, зарядить себе позитивною енергією, духовно очиститься, задумається над пережитим-перебулим і обов’язково повірить, услід за Олександром Бабенком, у те, що краса таки врятує світ.
Микола СТЕПАНЕНКО
Доктор філологічних наук, професор, академік, член Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України
[1]