Ще задовго до відкриття Народного Віча з нагоди Дня Гідності та Свободи, який 21 листопада урочисто відзначили в усіх куточках України, в Полтаві, на площі біля адмінбудівлі по Жовтневій, 45, було щемно й тривожно. Біля встановленого тут тимчасового народного пам’ятного знака Небесній Сотні спалахнули лампадки, заяскравіли оберемки живих квітів. Люди, які клали їх до підніжжя знака, осіняли себе хресним знаменням і низько вклонялися.
На розміщених просто неба – на спеціальних стендах – фотографіях світилися сотні благальних, відвертих і разом із тим рішучих поглядів активних учасників полтавського Євромайдану, які тримали в руках плакати з гаслами “Рабів до раю не пускають”, “Господи, врятуй Україну від банди”, “Українці, разом ми – сила”… Навіть не вірилося, що все це – події днів минулих і що від початку Революції Гідності сплив цілий рік. Певно, відчувається так тому, що сплив він в історію нашої держави кров’ю своїх найкращих синів, Героїв Небесної Сотні й захисників України на Сході. Тому, що боротьба незавершена й біль продовжує прибувати…
На площу перед адмінбудівлею принесли дрова, запалили багаття. Таке ж, яке зігрівало тут полтавських патріотів-протестувальників у морозні дні минулого грудня, січня, лютого. Від його вогняного аромату знову війнуло тими надіями і впевненістю, з якими щодня приходили сюди на віче небайдужі й сміливі полтавці. На встановленому екрані ожили хвилини штурму адмінбудівлі в Полтаві… Найнапруженіші моменти протистояння на київському Майдані у розстріляному серці столиці… Знову здавалося, що до остаточної Перемоги залишився один крок. Що за неї вже заплачено найвищу ціну. Ніхто й подумати не міг, що українським Кримом уже розповзалися озброєні до зубів путінські “вежливые” загарбники.
[1]Гаряче, з неприхованими сльозами, замислитись про долі двох Героїв Небесної Сотні, кременчужанина Ігоря Сердюка та Андрія Черненка з Гребінківського району, учасників Народного Віча спонукали присвячені їм мініфільми ОДТРК “Лтава” з циклу “Поборники Незалежності. Полтавщина”. За живе зачепили кадри, де дружина Ігоря Сердюка щиро зізнається, що то раніше вона не розуміла, кому скандують “Героям слава!” Тепер – достеменно знає. У цих її словах – правда про багатьох із нас, чий голос національного самовизначення прокинувся саме в найбуремніший час. Власне, його розбудили своєю найвищою жертвою сотні й сотні найсміливіших співвітчизників. Наступні кадри на екрані були знову про них – наших земляків – героїв АТО, які загинули від смертельних пострілів терористів та російських загарбників. Для нас вони не вмирають. Але ж і додому до рідних більше не повертаються. Їх виносять у домовинах після відспівування у Свято-Успенському кафедральному соборі УПЦ КП і несуть повз сотні людей, які стоять навколішках, у Вічність нашої пам’яті.
Героїв, які віддали життя за Незалежність України в 2014 році, на зібранні вшанували хвилиною мовчання. Краяла душу тужлива лемківська пісня “Гей, плине кача”, що нею проводжали Небесну Сотню у засвіти.
Офіційну частину Народного Віча вів його незмінний модератор протягом революційних подій, а нині – генеральний директор ОДТРК “Лтава” Євген Лопушинський. Перед громадою виступили промовці, які були активними учасниками Євромайдану, – заступник голови обласної ради Володимир Микійчук, народний депутат України Юрій Бублик, заступник голови – керівник апарату облдержадміністрації Роман Чабановський, депутат обласної ради Юрій Кривошеєв, очільник полтавського “Автомайдану” Андрій Баранов, директор департаменту інфраструктури та туризму облдержадміністрації Сергій Марчишинець, священик Свято-Успенського кафедрального собору УПЦ КП отець Валерій. Був зачитаний надісланий полтавцям лист від активного учасника Революції Гідності, голови обласної ради Петра Ворони, який нині захищає Незалежність України в рядах 79-ї окремої аеромобільної бригади Сухопутних військ Збройних сил України.
Найчастіше на Народному Вічі звучала думка про те, що завдяки Революції Гідності українці відбулися і ствердилися як нація, однак багато з того, за що загинули найпалкіші патріоти, ще не вдалось зробити – як через воєнну агресію північного “брата”, так і через відчайдушну боротьбу за “місце під сонцем” вітчизняних олігархічних кланів. Майже всі промовці дякували полтавським волонтерам, які активно підтримують наших захисників на Донбасі. Передусім Полтавському батальйону небайдужих на чолі з архієпископом Полтавським і Кременчуцьким УПЦ КП Федором.
Почесним гостем зібрання став Генеральний консул Республіки Польща у Харкові пан Станіслав Лукасік. Він провів паралелі між новітньою історією Польщі та України, наголосивши, що його співвітчизники також пройшли через тяжкі випробування втрат задля єднання у сильну націю і здобуття справжньої свободи.
Завершилось Народне Віче “Молитвою за Україну” у виконанні народного хору “Калина” ПНПУ ім. В. Г. Короленка та церемонією покладання квітів до пам’ятного знаку Небесній Сотні. Потім полтавці рушили вшанувати пам’ять загиблих за Україну героїв до графіті-меморіалу на вулиці Григорія Сковороди. Помолитися за всіх, хто за покликом любові до Вітчизни приніс себе в жертву заради нашої волі, небайдужі прийшли до Свято-Успенського кафедрального собору, де було відслужено панахиду.
Кожна свічка під святими куполами храму горіла, зокрема, й за те, щоб гіркота втрат зробила нас сильнішими і щоб ми були гідними пам’яті наших героїв.
Вікторія КОРНЄВА
Анна ЧАПАЛА (фото)
“Зоря Полтавщини”
[2]