- Зоря Полтавщини. Громадсько-політична газета - http://www.old.zorya.poltava.ua -

Із вогню та в полум’я

Подружжя Анатолія і Людмили Мовчанів жило й працювало в Краматорську. Їхній син Олександр там, у донецькому краї, школу закінчив, у профтехучилищі здобув спеціальність зварювальника. Дванадцять років тому приїхали на літо до Попового Новосанжарського району, щоб на землі попрацювати, грошей до сімейного бюджету заробити. Та тут і залишилися.
Їхнього Сашка невдовзі до війська покликали. Служив у десантних військах, в аеромобільній дивізії, що дислокується в Житомирі. “Він у нас – майстер на всі руки. Полюбив сільську працю. На пасіці мені допомагає. Та більше полюбляє будівельну справу. Саша сам може будинок спорудити”, – хвалиться батько.
Олександр Мовчан був саме в Краматорську, коли на Сході почалася антитерористична операція, а точніше – війна. Важко було звідти вибратися. Сепаратисти навіть документи відібрали. Все ж повернувся на Полтавщину. А невдовзі з військкомату принесли повістку. Службу за частковою мобілізацією починав у Башкирівці, неподалік Чугуєва Харківської області – перепідготовка тривала всього два тижні. Й на передову – під Дебальцеве. Брав участь у бойових діях, а коли їхню колону розбомбили, уцілілих відправили в Башкирівку на доукомплектування. На два дні відпускали додому, до рідних.
Батьки сподівалися, що більше сина не направлять у “гарячу точку”. Але нині Сашко знову на передовій – неподалік міста Щастя. Тут зараз справжнє пекло – бої то стихають, то розгораються з новою силою. Бійці живуть у землянках, харчування – в основному сухпайки, теплих речей бракує, зв’язок ненадійний. А найжахливіше – щоденна стрілянина, гинуть хлопці.
“Не поїдеш до сина, та й посилку не відправиш, – бідкається мати солдата Людмила Василівна. – Спасибі волонтерам, які, ризикуючи життям, знаходять можливість побувати на передньому краї. Із днем народження сина вітали по телефону. Кременчуцькі благодійники доставили і нашому синові те, що він просив. Передали йому нову мобілку, бо та, що в нього була, вийшла з ладу. А це ось недавно і новосанжарські волонтери добралися до того злополучного Щастя. Відвезли хлопцям теплі речі, адже саме їх вони тепер найбільше потребують”.
Щовечора батьки вмикають телевізор, із нетерпінням чекають новин. Швидше б уже почути: “В Щасті та й у всьому Донбасі настав мир, люди знову живуть щасливо!”

Петро ЖАБОТИНСЬКИЙ
Журналіст

Print Friendly, PDF & Email [1]