За мужність і відвагу, проявлені під час бойових дій в зоні антитерористичної операції, наш земляк, уродженець села Мала Перещепина Новосанжарського району, командир взводу штурмового батальйону 25-ї аеромобільної бригади старший лейтенант Дмитро Шимко Указом Президента України нагороджений орденом “За заслуги” другого ступеня та іменним годинником.
…Батько Героя – неговіркий, лише показав знімок, де Президент України Петро Порошенко вручає синові високі відзнаки. Мама Дмитра теж виявилася небагатослівною. І все ж від Григорія Семеновича та Надії Григорівни довідались, що їхній син Дмитро закінчив дев’ять класів Малоперещепинської школи, потім – Кременчуцький військово-спортивний ліцей, Львівську академію Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, нині продовжує службу, старший лейтенант. Ото й уся розповідь. Зате директор місцевої школи Катерина Вергун розповіла, яка чудова подружня пара Григорій та Надія Шимки. Григорій Семенович строкову служив в Угорщині. Обоє в юності брали участь у будівництві Байкало-Амурської магістралі, там і одружилися, там і старший син народився. Григорій у Сибіру автодорожній інститут закінчив. Коли перебрались у Малу Перещепину, багато років працював у школі, викладав автосправу. “Діти його дуже любили, він для них був другим батьком”.
Далі про Дмитра розповідає, що він був старанним учнем, однаковою мірою любив усі предмети, дев’ятий клас закінчив з відзнакою, захоплювався спортом, брав участь у районних змаганнях. “Ми зберігаємо газету “Злагода” (новосанжарська райгазета. – Ред.) за 2004 рік, в ній розповідь про те, як Діма став переможцем районного шахового конкурсу. А ще в папці випуски “Кременчуцької панорами”. Двічі ця газета розповідала про кращого ліцеїста і спортсмена Дмитра Шимка, – Катерина Миколаївна із захопленням розповідає про свого вихованця. – Пишаємося тим, що виходець із простої родини у 23 роки удостоєний такої високої нагороди”.
До сказаного директором школи знаходить що додати і класний керівник Дмитра Шимка Антоніна Соломко: “Це останній клас, який я випускала. Був він дружним, у колективі панувала обстановка взаємовиручки. Троє юнаків обрали військовий фах, стали офіцерами Української армії. Про таких, як Дмитро, кажуть: душа колективу, надійний товариш, з ним можна йти у розвідку. І в навчанні був серед кращих, і в спорті та організації різних святкових заходів”.
Однокласниця Дмитра Аліна Баля, котра працює у сільській раді, теж розповідає про товариша по школі: “Умів цінувати дружбу. Майже всі в нашому класі старались рівнятись на Діму, брати з нього приклад. Він був лідером у класі. Таким і залишився. З яким захопленням розповідав він про навчання у військовій академії, про свою службу – заслухаєшся! Схоже, правильний шлях у житті обрав”.
Ще один однокласник – Станіслав Соломко – теж кадровий військовик, закінчив у Чернігові льотне училище, затим – Харківський військовий льотний університет, має звання старшого лейтенанта, він – старший льотчик-інструктор. “У школі Діма був врівноваженим, дисциплінованим. Любив і науку, і спорт. Було в нього багато друзів. Після дев’ятого класу наші дороги розійшлися. Діма став десантником, я – льотчиком. Мені теж випало побувати на Сході – там ще тільки розгоралася війна. Знаю, на власні очі бачив усе те страхіття. Відрадно, що Діма відзначений високою державною нагородою. Значить, він і зараз є взірцем мужності, вірності присязі. Так що нехай і школа, і вся сільська громада пишаються земляком”.
Схвально відгукнувся про нашого земляка заступник начальника Львівської академії Сухопутних військ полковник Юрій Гусар, а начальник навчального курсу майор Олександр Онищук сказав: “Про хорошу людину приємно й говорити. Пам’ятаю його як людину слова. Дмитра не треба було контролювати: всі накази і команди старших виконував вчасно. Пригадую перші стрибки з парашутом. Курсанти, як правило, їх побоюються. В очах Діми я не побачив найменшого остраху. І на заняттях з рукопашного бою показував свою силу й майстерність, досяг помітних успіхів. Тож приємно, що наш вихованець проявляє мужність і героїзм, захищаючи суверенітет і незалежність України. Були б такими всі військовики, як ваш земляк…”
Зателефонували ми й у Гвардійське, де дислокується 25-та аеромобільна бригада і де проходить службу Дмитро Шимко. Заступник командира по роботі з особовим складом підполковник Ігор Скляров, як і більшість військовиків, небагатослівний. Слухаємо його і ніби читаємо скупі рядки службової характеристики: “Має високий рівень теоретичної підготовки, молодий, але вже досвідчений офіцер, є прикладом для молодого поповнення. Президент високо оцінив його бойові заслуги, і ми пишаємось цим”.
***
І все ж батьки Дмитра Шимка не втрималися, щоб поділитися недавніми враженнями: “Ми аж зойкнули, коли в одному з випусків теленовин дивилися “слов’янський” репортаж”. Журналіст брав інтерв’ю у їхнього сина. Дмитро, виявляється, – на передньому краї, там, де тривають постійні провокації терористів. Скільки разів говорили по телефону, а він про це – ні слова. Нічого не розказав батькам, коли приїздив і у відпустку, як вони не просили. “Як закінчиться все, тоді, може, розповім. А зараз не хочу згадувати. Багато там гіркого та сумного”. Справжній солдат славний ділами, а не словами…
Петро ЖАБОТИНСЬКИЙ
Журналіст
[1]