– Рівняйсь! Струнко! Товаришу підполковник, за час виконання бойових завдань надзвичайних подій не трапилось, – доповідає командир першого взводу першої роти охорони, старший лейтенант Олександр Власенко командиру Полтавського батальйону територіальної оборони Іванові Петренку. Останній разом із пенсіонером МВС, директором охоронного агентства “Антарес-3000” Віктором Криворучком привезли бійцям подарунки – тепле взуття й котел.
Іван Михайлович тисне руку кожному бійцю. Після короткої розмови взвод іде забирати із автівки привезені речі.
– Тепле взуття якраз те, що необхідно, бо вночі в нас уже мінус дев’ять градусів. Зараз взуваємо берці. Ходити в них нормально, але стояти на посту холодно, – розповідає Олександр Власенко. – А пічкою “караулку” топитимемо.
Від імені особового складу, який веде охорону стратегічного об’єкта у місті Балаклії Харківської області, командир взводу висловлює подяку волонтерам і всім небайдужим, які на своїх плечах “підіймають” і утримують вітчизняну армію. Без їхнього сприяння держава не в змозі забезпечити військовослужбовців потрібними речами, особливо враховуючи настання холодів.
– За чотири місяці перебування в Балаклії облаштувалися. Маємо власну кухню, їдальню, пічку для підігріву води, душ обладнали. Приїхали сюди в червні, а тут, мов чорнобильська зона, – довкола величезні бур’яни, кущі… То ми все викосили, вирубали, вичистили. Зараз заготовляємо дрова на зиму, санвузол робимо в корпусі. Отримали команду зимувати, тож готуємося, утеплюємося, – продовжує розповідь Олександр Власенко.
Місцеві мешканці до перебування бійців уже звикли. Спочатку, розповідають армійці, зустріли їх насторожено, а то й вороже. Відразу по приїзду довкола об’єкта, який охороняють військовики, зібралася купа автівок, знімали бійців на відео, викрикували різні неприємності, закидали петардами, погрожували. Проте, коли військові вийшли в місто купити продуктів у один із магазинів, люди пропонували їм безкоштовно товари, хотіли допомогти коштами.
Впродовж перебування в Балаклії бійці Полтавського батальйону територіальної оборони вже призвичаїлися, порозумілися з місцевими. Говірка, кажуть, така ж, як і на Полтавщині, не відрізниш. Крім того, багато співвітчизників, котрі свого часу приїхали на заробітки, мешкають у місті.
– Нам допомагають як полтавці, так і балаклійці. Місцеві волонтери привозять воду із мінерального джерела. Із крана набираємо технічну. Крім того, слідкуємо за часом, бо воду підрозділу дають погодинно, тож доводиться запасатися. Душ маємо на вулиці, але на зиму потрібно переходити в корпус, – продовжує Олександр Власенко. – У палатці розташовані їдальня і кухня. Їжу готуємо на електроплитці. Варимо борщ, смажимо картоплю, котлети, сало щодня їмо. Із військової частини продукти передають. Раціон у нас непоганий, лише дещо одноманітний.
[1]Проблем із побутом в армійців немає. За півроку стали однією великою родиною, згуртувалися. Мають сформований графік відпусток. Щомісяця кілька бійців їздять додому на 10 днів. Також за особливої потреби, за сімейними обставинами чи за станом здоров’я можна взяти три дні за власний рахунок.
Про армійські будні Олександр Власенко розповідає:
– Стежимо за периметром, патрулюємо. За добу проходимо до 16 кілометрів кожен. Територія величезна, як маленьке місто. Добу в добу ходимо в караул. Вночі вся територія освітлюється, стоять датчики руху, бійці на вишках пильнують. Проте є така проблема: вночі холодно, а бушлатів не вистачає. Сподіваємося, громада нам допоможе вирішити це питання.
Спосіб життя полтавці ведуть активний, займаються спортом. Звісно, перебування в замкненому просторі психологічно витримати важко, проте за потреби можна вийти на ринок чи сходити в бібліотеку. Щоб бути в курсі подій і не відставати від життя, мають маленький телевізор. Проте зараз з телеекрана не часто почуєш добрі новини. Сподівання на краще, патріотизм і потужна підтримка з боку волонтерів згуртовують і додають впевненості. Запевняють, готові захищати Україну до останнього.
– Думаю, після цих подій матимемо достойну армію, – говорить боєць першого взводу Олексій Ярмола. Він до початку АТО відслужив у лавах Збройних сил України, а через три місяці знову був мобілізований.
– Колектив у нас нормальний, згуртований. Підтримуємо одне одного. Знаю, до кого б не звернувся, мені допоможуть. Боротимемося до кінця, – продовжує юнак. – Особливо надихає підтримка народу, відчуваємо поміч від багатьох небайдужих людей, і молоді зокрема. Та водночас засмучує зволікання Міністерства оборони із забезпеченням армії, є багато актуальних питань. Владу ділять, а для народу нічого не роблять. Дивишся новини, і серце болить: наші хлопці гинуть на Сході, а генерали продають власні землі.
На території, яку охороняють бійці, живуть їжаки, білки, куниці, ласки. Розраджують одноманітну армійську службу й улюбленці взводу – кіт Михась і пес Дембель. Кіт щодня ловить мишей. За це йому особлива подяка – перепадає котлетка чи інший смаколик.
– Коли ми прибули сюди й поселилися, тут було дуже багато мишей. Інколи спиш уночі, прокидаєшся, відкриваєш очі, а на подушці миша сидить, – говорить Олександр Власенко. – То тепер Михась наводить порядки…
***
Бійці Полтавського батальйону територіальної оборони, з травня залучені до виконання завдань з охорони й оборони державних військових об’єктів, виконують важливі завдання не лише на Харківщині. Як розповідає Іван Петренко, нині частина батальйону підтримує порядок у придністровському сегменті українсько-молдавського кордону.
– Проблем у Збройних силах багато, особливо в новостворених структурах на зразок нашої. Не вистачає одягу, засобів гігієни, теплих речей. Є відома фраза: “В армії все основне”. Немає у війську дрібниць. Тож, коли постало питання утеплення бійців до зими, я звернувся за поміччю до своїх побратимів, громадського об’єднання учасників бойових дій у Афганістані, до керівництва створеного ними фонду. Вони надали військовослужбовцям котел і тепле взуття, що є дуже доречним нині, – говорить Іван Петренко. – Усі солдати батальйону налаштовані патріотично, усвідомлюють своє завдання, з такими людьми ми переможемо.
– За час розгортання антитерористичної операції на буремному Сході українська армія проявила справжній патріотизм. Ми, цивільне населення, маємо всіляко підтримувати вітчизняних звитяжців. Завдяки Українській спілці ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) на Полтавщині створений фонд “Єдність”, покликаний допомагати захисникам Вітчизни у цей складний для держави час. До наповнення фонду завдяки обласній раді долучаються місцеві фірми й підприємства, наприклад, ПАТ “Електромотор”, ПАТ “Завод “Лтава”, ПАТ “Завод медичного скла”, охоронне агентство “Антарес-3000”. Працівники головного управління Міндоходів у Полтавській області перерахували до фонду кошти за один робочий день, – зазначив Віктор Криворучко. – “Антарес” придбав для бійців пічку, а за кошти “Єдності” закупили тепле взуття.
Водночас Віктор Володимирович Криворучко звернувся до афганців, котрі перебувають на іншому боці конфлікту в державі. Закликав їх не плекати ілюзій, що десь краще: “Ми – українці й маємо жити в Україні, залишаючись вірними своїй Вітчизні”.
Анна ВАСЕЦЬКА
“Зоря Полтавщини”
[2]