Практично кожна дівчинка в дитинстві створює в своїй уяві картину власного весілля й образ майбутнього чоловіка. Сценарії, звичайно, дуже схожі: шикарні урочистості, білий лімузин, сукня принцеси, схожий на принца любий і люблячий наречений. Із роками пріоритети дещо змінюються. Тут уже все індивідуально. Можна обійтися без шикарних урочистостей, без лімузина й пишної сукні, він можна й взагалі – без весілля та реєстрації. Принц не обов’язково повинен бути гарним, а може бути й зовсім не принцем, а, наприклад, простим бухгалтером. У хлопців ситуація інша, але теж має не один варіант розвитку. Так чи інакше, але більшість людей все-таки поєднуються в пари. Що ж спонукає нас створювати родини й згодом докладати чимало зусиль, аби вони були міцними та щасливими?
Люди зустрічаються, люди закохуються…
Як не банально це звучить, але головним мотивом створення родини нині, як і колись, є кохання. І це, звичайно, не може не радувати, адже двоє люблячих людей здатні зробити свій союз міцним, не дозволяючи обставинам впливати на їхні стосунки. Діти в таких родинах зазвичай ростуть бажаними, щасливими й, створюючи власну сім’ю, намагаються брати приклад зі своїх батьків.
На жаль, досить часто трапляється, що під коханням молоді люди мають на увазі зовсім інші речі, а їхні стосунки ґрунтуються лише на статевому потязі. Для початкової стадії відносин цього достатньо, але згодом пристрасть минає, партнер сприймається лише як сексуальний об’єкт. Виникають сварки, непорозуміння, і, як правило, такі стосунки швидко приходять до свого логічного завершення. Там же, де почуття збагачуються спільністю інтересів, захоплень, життєвих позицій, такі пари мають набагато більше шансів створити міцну родину.
Незаперечна істина, що закохана людина схильна ідеалізувати партнера, не помічати його недоліків. Кохання, здавалося б, – найбільш визнана в суспільстві причина шлюбу, однак, на жаль, не є фундаментом для створення міцної родини. Найчастіше тому, що під тим самим мотивом до шлюбу приховуються різні матеріальні потреби. Лише тоді, коли обрана людина сприймається як унікальна особистість, а сенсом життя є щастя коханого, шлюб буде успішним.
Тверезий розрахунок
“Розрахунок” при взятті шлюбу може бути як однобічним, так і взаємним. Рішення про такий шлюб приймається безпосередньо його учасниками. Однобічний розрахунок – прерогатива в основному жіноча. Причини тут зрозумілі: поліпшити свій добробут за рахунок чоловіка, одержати незалежність від батьків чи якихось обставин або позбутися необхідності самостійно заробляти гроші. До того ж для багатьох молодих жінок роль домогосподарки переважає роль “добувачки”.
Нерідко самі батьки своєю надмірною опікою, нерозумним обмеженням свободи або ж невиправдано суворим вихованням провокують дітей на ранні шлюби, і шлюби ці в основному – із розрахунку. Не здатна гідно себе забезпечувати молода людина, у більшості випадків дівчина, шукає партнера більш дорослого, такого, що вже, так би мовити, відбувся. Причиною створення родини з людиною з огляду на її високе фінансове благополуччя може бути й відсутність цього самого благополуччя в сім’ї, де росла ця дитина. Відтак вона активно шукає спосіб уникнути такої ситуації в майбутньому, й один з них – шлюб з розрахунку.
А заміж хочеться…
Багато дівчат визначають для себе якийсь “шлюбний вік”, той, коли вони готові й хочуть створити родину. І якщо час уже настав, а серйозних стосунків ще не трапилося, виникають непевність у собі й безліч комплексів. З’являється страх самотності, що зростає під тиском соціуму. Батьки “просять” у дітей онуків, близькі друзі й подруги, уже створивши власні родини, жартують над одинаками. Спочатку це – прозорі натяки, потім – запитання на зразок: “Чому ти дотепер незаміжня?”, “Коли ж у тебе хто-небудь з’явиться?” і навіть заяви, що “мабуть, щось із тобою не так”. При цьому дівчина або страждає від надуманої неповноцінності, або “включає” режим “активного пошуку”, що нерідко закінчується помилками у виборі партнера. Окрім цього, як у жінок, так і в чоловіків, у певному віці з’являється бажання мати дітей. Ця потреба теж мотивує до створення родини. У такій ситуації пари найчастіше створюють люди, для яких бажання мати дітей спільне.
Існує й мотив стереотипу за принципом “усі так роблять” чи нав’язаний суспільством “шлюбний вік”. Чоловікам легше, вони, як правило, створюють родину в більш пізньому віці, для них це вважається нормою. Тоді як жінці чи не з раннього дитинства навіюється, що є певні рамки, в які необхідно “укластися”. Обумовлено цю різницю в основному фізіологічною здатністю або нездатністю чоловіків і жінок до продовження роду. Але якщо людина так чи інакше не відповідає загальноприйнятим нормам, вона часто починає почувати себе “неповноцінною”, “не такою, як усі”, що ще більше загострює сформовані суспільством стереотипи.
Спільне життя
На початковій стадії шлюбних стосунків кожен із подружжя намагається будь-що відстояти свою точку зору й своє право на особисте життя: “Я поїду відпочивати один – і крапка! Я так звик”; “Я буду з нею спілкуватися навіть всупереч твоєму бажанню, вона – моя подруга!” Щоправда, з часом подружжя намагається знаходити компроміси, зважаючи на бажання коханої людини. У цьому зв’язку не менш важливим аспектом є поінформованість подружжя про різнобічність інтересів партнера, що створює основу для формування в родині довірливих стосунків. До того ж дуже важливими є взаємоповага, задоволення рольових потреб матері – батька, чоловіка – дружини, господаря – господарки, голови родини.
Якщо ви, шановні читачі, врахуєте всі вищеназвані проблемні моменти на шляху до шлюбу, то матимете можливість у будь-якому віці створити міцну й дружну сім’ю.
Петро РОЗВИНСЬКИЙ,
психолог.
[1]