Учителька німецької мови, поетеса і спортсменка Ірина Жук родом із Дейкалівки Зіньківського району. Закінчила Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка, три роки вчителювала в сільській школі в рідному районі, а з 2006-го працює у Полтаві, викладає німецьку мову в Полтавському технікумі харчових технологій Національного університету харчових технологій. Молода викладачка у вільний час натхненно пише красиві ліричні вірші.
Перша збірка поезій Ірини Жук під назвою “Сім кольорів веселки” вийшла друком у 2008-му, друга – “Солов’їні трелі”– через два роки. Поетеса підготувала до друку й третю книжку, яку назве “Білим по білому”. Передмову до майбутньої збірки поезій Ірини Жук написала голова літературно-мистецького об’єднання Зіньківського району “Свічадо”, членом якого є молода поетеса з Дейкалівки, Ганна Литовець-Гайдаш. До речі, колективна збірка “Вогонь сердець” учасників об’єднання “Свічадо” вийшла до річниці Незалежності України. Серед авторів є й Ірина Жук. Її відзначено премією імені братів Тютюнників – славних уродженців Зіньківського краю.
У доробку Ірини є чудовий вірш, присвячений рідному селу, яке вона не просто часто відвідує, а й грає там у місцевій жіночій футбольній команді. Цей вірш про Дейкалівку був покладений на музику і став піснею. У футбол у Дейкалівці грають і чоловіки, й жінки, сільські команди мають однакову назву – “Чайка”.
Займатися футболом миловидна блондинка не полишає і в обласному центрі.
– Я футбол люблю, ми з чоловіком щотижня ходимо грати, – розповідає Ірина. – Він – за чоловічу команду, а я – за жіночу.
А ще у обох – перший розряд з настільного тенісу.
Щороку дейкалівська футбольна команда “Чайка” проводить турнір до 8 Березня – тільки цього року не провели у зв’язку з тим, що відбувається в країні…
Час минає, сільська футбольна команда омолоджується.
– Зараз я – найстарша у колективі, – говорить 34-річна Ірина. – У нас уже сформувалася молодіжна група. Виступаємо у “Чайці” кілька років. Спочатку вирішили проводити ігри на День села, щоб людям було цікавіше. Вперше організували футбольні змагання до Дня матері, коли грали хлопці – молодь і дорослі. Потім чоловіки запропонували: “А чому дівчата не можуть пограти?” Сказали жартома, а ми взяли та й зіграли. Так усе й почалося: День молоді, День села, матчі з командами інших сіл, потім вийшли на міжрайонний рівень, а тепер уже – й на обласний.
– Перш за все я пишу вірші для себе, – продовжує розповідь співрозмовниця. – Якщо бачу, що хтось цікавиться моєю поезією, пишу для цих людей. А робити щось на замовлення, тим більше на теми, які мене не цікавлять, дуже важко. Хоча часто просять написати привітання на день народження, а з такого приводу відмовити не можу…
У Ірини є вірші, присвячені обом її бабусям, дідусеві, мамі, татові, коханому чоловікові, доньці.
Нові твори Ірина насамперед читає своєму чоловікові. Він слухає уважно. Добре, коли головним поціновувачем є найближча людина. Таким чином подружжя разом в усьому – і в інтелектуальному полі, й у спорті, й у житейських буднях.
Наталя БЛИЗНЮЧЕНКО
Журналіст
[1]