До редакції “Зорі Полтавщини” постійні читачі газети телефонують часто і з різних приводів. Тож коли приязний голос на іншому кінці дроту назвався полтавкою Ольгою Іванівною Скікевич і жінка стала розповідати про багатолітню прихильність своєї родини до нашого видання, яке вона передплачує, здається, скільки себе й пам’ятає, вже підсвідомо було зрозуміло, що читачка набрала номер редакції із якоїсь винятково приємної причини. Утім наступні її слова виявились настільки несподіваними, що годі було й намагатися втриматись і від здивування, і від розчулення, і від гордості за палкий патріотизм співвітчизників, в ореолі якого почуваєшся справді захищеним і непереможним на всі віки.
Ольга Іванівна пояснила, що має великий душевний смуток – через хворобу й похилий вік (жінці – 77 років) вона не може взяти участь у заходах, присвячених двохсотій річниці з дня народження Великого Кобзаря, тож хоче засвідчити своє щире шанування пам’яті Пророка нації, подарувавши улюбленій газеті родинну реліквію – ювілейне видання (1814 – 1934) повного зібрання творів Тараса Шевченка, а також добірку публікацій у періодиці про долю і творчість українського генія.
Коли наступного дня Ольга Іванівна Скікевич завітала до редакції і з розкритих книг принесеного нею двотомника війнуло тим неприрученим і неприп’ятим навіть найстрашнішими ворожими ордами вітром славної і зболеної української минувшини, було справді хвилююче до слізного лоскотання в горлі. Пожовклі від часу сторінки знову “заговорили” вічно живими силою, мукою й любов’ю до України…
Гостя розповіла, що все її життя пов’язане з Полтавою. У надворсклянському місті колись закінчила педагогічний інститут. Вдячна долі, що, навчаючись на природничому факультеті, мала можливість спілкуватися з видатним хіміком Андрієм Потаповичем Каришиним. Трудовий стаж Ольги Іванівни – це півстоліття, й переважно її будні минули в обласній санітарно-епідеміологічній станції, де до 64-річного віку працювала лікарем-радіологом. Як найтяжчий період згадує Чорнобильську трагедію. У той час її викликали в Київ для роботи в республіканській радіологічний лабораторії. Проводити відповідні дослідження там доводилось по 20 годин на добу, залишати заклад заради кількагодинного сну не було жодного сенсу…
Чоловік Ольги Іванівни – Георгій Костянтинович – у минулому військовий, підполковник авіації. Старша донька подружжя – Маргарита Георгіївна Скікевич – кандидат медичних наук, доцент Української медичної стоматологічної академії, молодша – Вікторія Георгіївна – живе й працює далеко від України, в Німеччині. Там підростає єдина онука Скікевичів – Констанс.
Ольга Іванівна зізналась, що перед тим, як зателефонувати до “Зорі Полтавщини”, вже шукала, куди саме передати сімейний раритет, щоб він служив і надалі нащадкам Великого Кобзаря. Утім хтось із “порадників” цинічно запропонував жінці прийти на котрийсь із юнацьких шевченківських заходів і запропонувати там безцінні для неї книги як… звичайний товар.
Шевченко не продається, говорить Ольга Іванівна Скікевич. Слово Великого Кобзаря є нашим святим причастям до вічного життя України.
Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”
[1]