Уже майже сім років немає з нами талановитого земляка, письменника, заслуженого журналіста України Анатолія Михайленка. 22 квітня поціновувачі його творчості, колеги, друзі, рідні сумували, що відзначають 75-річчя Анатолія Григоровича без звучання його щирого голосу, без відкритої усмішки й безмірної уваги до кожного. Тепер настав час відвертого, сповідального діалогу з його книгами, яких він залишив нам близько чотирьох десятків. Серед найвідоміших – романи “Дорога, пройдена двічі”, “Пливе мій човен”, збірки повістей та оповідань “Вірність”, “Береги дитинства”. У журналістській біографії Анатолія Михайленка була, зокрема, робота в обласній молодіжній газеті “Київський комсомолець”, у республіканській газеті “Молодь України”, згодом він – головний редактор державного видавництва “Веселка”, головний редактор журналу “Україна”.
Минулого року ім’я славного земляка присвоїли Карлівській районній бібліотеці. А віднедавна в селі Варварівка, де він навчався в школі, на фасаді закладу з’явилася пам’ятна дошка на його честь. У 1956 році Анатолій Михайленко отримав тут атестат про середню освіту та золоту медаль.
До речі, листи Анатолія Григоровича до його вчительки можна побачити й сьогодні – у Варварівському народному історичному музеї. Директор закладу Віра Бегмат підготувала присвячену земляку експозицію. У день відкриття меморіальної дошки вона поповнилася цінними експонатами, які подарувала дружина письменника – Людмила Андріївна, а це й окуляри Анатолія Григоровича, і його улюблений фотоапарат та інші цікаві речі, які ще зберігають тепло рук свого завжди заклопотаного й натхненного господаря.
Разом із Людмилою Андріївною у Варварівці побували й сестра письменника, Надія Григорівна, а також родина його двоюрідного брата. Участь в урочистостях взяли голова Карлівської районної ради Петро Світлик, Карлівський міський голова, член Національних спілок письменників і журналістів Володимир Слєпцов, генеральний директор ТОВ “Орач” Олег Бегмат.
Патріоти села знають, що пам’ять про талановитого земляка – це скарб, який іще сильніше вияскравлює особливість їхнього рідного куточка, його невидимий почерк і стиль, його автограф на незміряному тлі вічності. Саме з цього порога колись вирушив назустріч життєвій боротьбі й душевному неспокою їхній односелець Анатолій Михайленко, й саме всотана в рідному селі любов до людей тримала його в усіх двобоях з несправедливістю та кривдою. Його правдивий голос, зокрема й про замовчувані наслідки Чорнобильської катастрофи, був живою часточкою того болю, який випало пережити його малій батьківщині й у роки Голодомору, й у воєнне лихоліття.
Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”
[1]