У вівторок другої седмиці після Пасхи Православна Церква встановила поминання покійних, перше після свята Світлого Воскресіння Христового. Воно має особливу назву – Радониця – і цього року припадає на 29 квітня. На Полтавщині поминальні обряди звершуються зазвичай напередодні – у понеділок.
У день Радониці істинні християни мають розділити пасхальну радість про Воскресіння Спасителя з членами Церкви, які вже залишили цей світ. Етимологічно слово “радониця” пов’язане зі словами “рід” і “радість”, причому особливе місце Радониці в річному колі церковних свят – відразу після Світлого великоднього тижня – ніби зобов’язує християн не сумувати й не нарікати з приводу смерті близьких, а навпаки – радіти їхньому народженню в інше життя – вічне. Перемога над смертю, здобута смертю і Воскресінням Христа, витісняє печаль про тимчасову розлуку з рідними.
Саме на Радоницю існує звичай святкування Великодня на могилах покійних. Люди приносять на цвинтарі крашанки та інші пасхальні страви для поминальної трапези. Частина приготованого обов’язково має бути віддана убогим на помин душі. Таке спілкування з покійними відображає віру в те, що вони й після смерті не перестають бути членами Церкви Того Бога, Який “не є Бог мертвих, але живих” (Мф. 22 , 32).
У Бога живі всі. І ті, хто продовжує свій шлях у земному світі, й ті, хто вже залишив його. Відмінність лише в тому, що вічно жива людська душа, покинувши тіло, вже не в змозі без нього творити добрі справи, які б переважили для Господа накоєні людиною у земному житті гріхи. А тому померлі потребують нашої молитовної підтримки. Найпомічнішою є молитва в храмі. Перш ніж відвідати кладовище, комусь із родичів варто прийти в церкву до початку служби, подати записку з ім’ям покійного для поминання у вівтарі (найкраще, якщо це буде поминання на проскомидії, коли за покійного виймуть з особливої проскури частинку, а потім в знак омовіння його гріхів занурять у Чашу зі Святими Дарами).
Прийшовши на кладовище, потрібно запалити свічку, для звершення чину літії запросити священика. Безумовно, родичі повинні й самі помолитися за упокій близьких. Найпростішою є молитва зі словами: “Упокой, Господи, душу усопшого раба Твоєго, наприклад, Маркіяна, та померлої раби Твоєя, Феодосії, та прости їм гріхи їхні”. Інші заупокійні молитви можна знайти в православному молитвослові.
Велику кривду людина завдає покійним, якщо поминає їх горілкою, гучними застіллями, залишає на могилі страви “для померлого”. Особливо неприпустимо лити на могилу спиртне. Ці традиції мають язичницьке походження й особливо вкорінилися у поколіннях, які виросли в безбожні радянські часи. На цвинтарі – священному місці, де тіла спочилих покояться до майбутнього воскресіння, християни зобов’язані тільки молитися й роздавати милостиню.
Підготувала Ірина ГЛАДЧЕНКО.
[1]