Виповнилося 35 років, як полинув у засвіти український актор, режисер і сценарист, народний артист УРСР Леонід Биков. Він залишив кіноглядачам багатьох поколінь на згадку незабутні стрічки і сміливих, дотепних та водночас проникливих кіногероїв.
Змалку Леонід мріяв про авіацію і двічі вступав до льотних училищ. У перше його не взяли через маленький зріст і приписаний собі вік, а друге розформували з огляду на закінчення війни. Тоді юнак вибрав тернисту стежку актора, закінчив Харківський театральний інститут.
Згодом був запрошений на Київську кіностудію імені Олександра Довженка. Зігравши невелику роль у фільмі Віктора Івченка “Доля Марини”, відразу запам’ятався глядачам, критикам і режисерам. Невдовзі переїхав до Ленінграда, де й продовжив підкорювати кінематограф. Але через 25 років повернувся в Україну, не підозрюючи, що наступне десятиліття у Києві стане його останнім.
Акторська майстерність митця була гарантією успішності фільму. Леоніда Бикова пам’ятають понині, люблять його фільми: і ранні акторські роботи – “Альошчине кохання”, “Максим Перепелиця”, “Добровольці”, й режисерські стрічки – “Ати-бати, йшли солдати”, “У бій ідуть лише “старики”. В останній і чи не найвідомішій картині Леонід Биков утілив ще дитячу мрію – літати. Прототипом його персонажа, сміливого командира другої ескадрильї капітана Титаренка на прізвисько Маестро став друг актора льотчик Тихон Верхомій, із яким вони дружили ще до війни. Вічно живий образ, як і низка інших, зіграних Биковим, назавжди залишився у спогадах старшого покоління і хвилює молоді серця.
Биков був внутрішньо вільною людиною, взірцем порядності, любив свою справу і свою родину. Про актора говорили: “У нього душа – як окраєць хліба, хоч до рани її притуляй”. На зйомках “Альошчиного кохання” він не міг дати за сценарієм ляпаса екранному негідникові – не міг ударити людину.
Звістка про смерть митця сколихнула громадськість, адже стало зрозуміло, що кінематограф полишив чи не найяскравіший талант свого часу. Через кілька років після втрати друзі й колеги Леоніда Бикова створили повнометражну стрічку-репортаж із промовистою назвою “…Якого любили всі”, бо його справді любили, і це почуття живе й понині у душах глядачів незалежно від віку чи національності.
Підготувала Анна ВАСЕЦЬКА.
[1]