Минуло майже три тижні відтоді, як головою обласної державної адміністрації було призначено Віктора Бугайчука. За цей час відбулося його перше знайомство із соціально-економічним, кадровим потенціалом області, визначено попередні завдання щодо стабілізації і розвитку народного господарства, суспільно-політичного життя краю. Про це – наша розмова із очільником виконавчої влади області.
– Вікторе Михайловичу, наскільки несподіваним чи, навпаки, очікуваним було для Вас призначення на посаду голови ОДА?
– Кожна партія готувала свій кадровий резерв. Так склалося, що партія “Свобода” мала забезпечити керівництво у шести областях України. Мене запитали: впораєшся з роботою? Із потужним підприємством впорався, маю на ньому європейську, найсучаснішу систему управління, є досвід. Вирішив, що впораюся, і прийняв пропозицію.
– В одному з інтерв’ю Ви сказали, що Ваше хобі – робота. Чи не змінилася ця думка за останні тижні?
– Нинішня робота – це вже не хобі, а частково партійне завдання. Всі політичні сили, які донедавна були в опозиції, відчували кадровий голод, бо кадри просто так нізвідки не беруться – вони вирощуються поступово, протягом тривалого часу. Зараз потихеньку розбираємося зі структурою. Управління – це така ж наука, як фізика, хімія. З попереднім керівником виконавчої влади області Олександром Васильовичем Удовіченком я знайомий давно. Вважаю, він вибудовував помірковану, виважену політику і недарма входив до числа кращих голів облдержадміністрацій України. З ним домовилися співпрацювати в разі потреби.
– Якою Ви бачите свою команду керівників органів і підрозділів виконавчої влади області, які Ваші вимоги до керівних кадрів?
– Для керівника, на моє переконання, найважливішими є чотири складові: обсяг знань, досвіду; здатність до навчання, засвоєння нових знань; виконавча дисципліна; комунікабельність, уміння переконувати, знаходити спільну мову. Ці критерії однаково важливі як на виробництві, так і для посадовця на адміністративній роботі. Наголошую: перш за все – фаховий рівень.
– Вікторе Михайловичу, донедавна Ви очолювали завод АВМ “Ампер” у Кременчуці, автор більше чотирьох десятків запатентованих винаходів. Які заходи вважаєте першочерговими для того, щоб захистити середній і малий бізнес, дати йому поштовх для розвитку?
– Погодьтеся, того малого й середнього бізнесу, який в усьому світі відіграє ключову роль у економічному зростанні та створенні робочих місць, в Україні вже майже немає. Його звели нанівець зовнішні чинники: економічна нестабільність, недолугі законодавча база, правоохоронна, судова, податкова системи. Створювалися такі умови, що малий та середній бізнес практично знищувався. Можу поділитися власним печальним досвідом такого переслідування, досвідом колег-підприємців. Вони були змушені приносити свої ліцензії зі словами: “Я не хочу більше так працювати, коли по черзі то податківці руки викручують, то пожежники, то санепідемстанція “воду варить”. Навіть у Росії чинне законодавство надає новоствореним підприємствам податкові канікули на два роки, коли контролюючим інстанціям не дозволяється втручатися з перевірками. Тепер середній клас доведеться вирощувати майже з нуля. У Європі передбачена підтримка господарюючих об’єктів шляхом системи виплат і компенсацій на придбання чи оновлення обладнання, устаткування тощо. Потрібен певний час для вирощування, захисту підприємництва, доки воно стане на ноги.
– Кременчук є промисловою столицею Полтавщини. На жаль, підприємства міста переживають не кращі часи. Як виконавча влада області може пожвавити виробництво у цьому та інших регіонах?
– Ми з головою обласної ради Петром Вороною вже направили листа до керівництва Укрзалізниці з проханням підтримати Кременчуцький вагонобудівний завод. На КВБЗ запевняють: якби Укрзалізниця хоча б 50 відсотків своїх щорічних замовлень розміщала у Кременчуці, а не в Росії чи Казахстані, завод працював би у три зміни. Але ж не замовляють! Доріг в Україні немає, а дорожню техніку також придбавають деінде. І це при тому, що маємо власне підприємство – завод “Кредмаш”. Будемо виходити на рівень центральних галузевих відомств, щоб місцевим виробникам надати певних переваг при укладанні угод, формуванні замовлень.
– У Кременчуцькій міськраді Ви були єдиним представником ВО “Свобода”. Чому обрали саме цю політичну партію, будемо відвертими, не найпопулярнішу в центральних і південно-східних регіонах?
– У партію “Свобода” я прийшов тому, що державу може об’єднати й утримати саме національна ідея. Національна ідея (не нацизм і не шовінізм) – державотворча. На її основі формується суспільство, у якому і титульна нація, і представники інших націй мають рівні права. Національна ідея руйнувала імперії – австро-угорську, османську, російську… А імперія – це зазіхання на чужі території, прагнення світової гегемонії, війни. Ось таким намірам, діям і протистоїть національна ідея.
– Нині – дуже тривожний час: агресор анексував Крим і, схоже, цим не обмежиться. Чи зможемо витримати такі випробування?
– Переконаний, Путін сам має неабиякі проблеми. У нашому Майдані він побачив власний кінець. Рубль валиться, російська глибинка занедбана до краю, рівень корупції зашкалює. Отож, щоб його не звинуватили у внутрішній кризі, президент Росії затіяв локальний конфлікт. Він розігрує власну національну карту, усвідомлюючи, що після анексії Криму буде реакція світової спільноти, будуть санкції. Тоді у внутрішніх проблемах можна буде звинуватити Америку, Європу і будь-кого.
На мою думку, ці плани реалізувати не вдасться, оскільки у кожній війні перемагає економіка, а російська зараз – дуже слабка. Лякати він може хіба що ядерною зброєю.
– Ви – представник технічної інтелігенції. У дискусіях між “фізиками” і “ліриками” на чиєму боці? Які книги читаєте, яку музику слухаєте? Чи розділяє Ваші уподобання родина?
– Ще з дитинства займаюся спортом, кандидат у майстри спорту з класичної боротьби. У студентські роки захопився гірськолижним спортом і відтоді вже тридцять років поспіль намагаюся хоч десять днів виділити для цього відпочинку. Я – не рибалка, не мисливець. Краще почитати гарну книжку, такі, як “Дослідження історії” Арнольда Тойнбі, “Європейська історія” Нормана Дейвіса. Детективів не люблю. Музика подобається легка, інструментальна. Вважаю, що вона повинна сприяти відпочинку.
Сам із сім’ї робітників, батьки родом із Житомирщини та Хмельниччини, познайомилися на Донбасі. Дружина – кандидат економічних наук, але згодом перейшла працювати на завод. Старший син – студент, молодший навчається у школі. Сім’я мене підтримує, розуміє і намагається допомагати. Скажімо, на Майдані у новорічну ніч ми всі були разом: дружина, сини, тесть. Разом із нами на Майдані були кращі представники української інтелігенції, скажімо, доктор історичних наук Ганна Капустян, професор Кременчуцького національного університету ім. М. Остроградського.
– Чому саме в новорічну ніч?
– Не тільки у новорічну, але того разу підприємець з Кременчуцького району привіз мені тушу кабана – пригостити хлопців на Майдані. Там ми всі й зустрічали свято: смажили на мангалі м’ясо, правда, дійти до готовності воно не встигало. Підходили українці, німці, поляки – усі нетерплячі, та й чекати ніколи – з’їли його майже сирим.
Зараз говорять, буцімто на Майдані були переважно безхатченки, екстремісти, та й ті – за гроші. Неправда. Стояли професори, інженери, артисти… Підприємці вийшли, бо терпіти хабарі, “відкати” вже не могли. Моє підприємство, завод “Ампер” у Кременчуці, не працювало – потрапило у перелік СБУ під знищення через партійну приналежність керівника та підтримку Майдану. Я возив до Києва людей, пальне, дизель-генератор, поставив свій намет. Коли полилася кров, на “Ампері” таємно вночі виготовляли щити для захисників Майдану, вночі й вивозили до столиці. І якби історія повернулася інакше, за це могли б на багато років позбавити волі, не лише бізнесу. Ми ж не знали, як складуться події, особливо в останню ніч, коли у вогонь почали кидати куртки, матраци, ковдри. Думав: скільки ж та ковдра горітиме, зараз згасне і почнеться наступ… Було страшно. Але ж у сорок першому теж одні вірили в перемогу, наближали її, як могли, інші – здавалися в полон.
– Ви – людина віруюча?
– Так.
– Насамкінець що б Ви побажали читачам “Зорі Полтавщини”, усім полтавцям?
– У цей складний час хочу побажати усім терпіння, мудрості, а також усвідомлення того, що нам зараз потрібно розплачуватися за попередні гріхи. Адже багато років ми мовчали, закривали очі на хабарництво, на те, що вибори перетворили на роздачу грошей. Це – гріх. Тепер треба з’ясувати причини, зробити висновки, щоб змінити ситуацію. Можливо, і втрата Криму нам послана не просто так. Обрали ж президента з двома судимостями, мовляв, людина складної долі… От тепер він нам усім влаштував складну долю. Настав час кожному усвідомити власну провину і покаятися. І це – нормально. Також настав час усвідомити, що маємо бути відповідальними за майбутнє України. Можливо, це звучить і банально, але за нас ніхто нашу роботу не виконає. Тож єднаймося, щоб наші діти, онуки жили в демократичній, багатій, красивій Україні.
Ольга ЩЕГЛОВА
Олег Журавльов (фото)
“Зоря Полтавщини”
[1]