6 березня православні віряни вшановують Козельщинську ікону Божої Матері. Перед чудотворним образом моляться до Пресвятої Богородиці про зцілення від різних тілесних ушкоджень, травм, звертаються також із благаннями влаштувати сімейне щастя.
Козельщинська ікона Божої Матері належить до пізніших за часом прославлення ікон (1881 р.) й водночас – до найбільш шанованих. Ікона італійського походження і була привезена в Росію однією із придворних дам імператриці Єлизавети Петрівни (1741 – 1761 рр). Власниця (або одна з власниць) ікони вийшла заміж за писаря Запорозького Війська на прізвище Сіромаха. Так ікона потрапила в Україну.
У ХІХ столітті образ перебував у Козельщині, де знаходилось родове гніздо сімейства Капністів, якому і належала ікона як сімейна святиня. Саме тут Пресвята Богородиця прославила Свій образ.
Одного разу дочка графа Марія підвернула ногу. Начебто незначна травма несподівано для всіх викликала серйозне прогресуюче захворювання суглобів, перетворивши квітучу дівчину практично на немічну. Численні процедури й консультації у знаменитих лікарів не допомагали, стан хворої дедалі погіршувався. 21 лютого (6 березня за н. ст.) 1881 року в Козельщині отримали телеграму, в якій ішлося про те, що відомий зарубіжний професор Шарко їде в Москву. Мати хворої дівчини вирішила вирушати туди наступного ж дня і порадила дочці помолитися перед сімейним образом Богородиці та почистити на ньому ризу. Плачучи й молячись перед іконою, протираючи ризу знесиленими руками, дівчина несподівано відчула, як живильні сили вливаються в її руки й ноги, доти практично позбавлені чутливості. Через деякий час Марія постала перед здивованими домочадцями повністю здоровою.
Для дослідження чудотворення з Полтави в Козельщину була направлена спеціальна комісія, на очах якої перед святим образом зцілився хворий хлопчик. У графському саду для чудотворної ікони була споруджена каплиця, пізніше – храм і монастир на честь Різдва Пресвятої Богородиці.
У 1929 році обитель закрили. Перед цією сумною подією на образі Божої Матері, який знаходився на святих вратах монастиря, на лику почали виступати криваві сльози. У 1941 році монастир був відкритий, але діяв тільки до 1949 року. Нове його відродження почалося в 1990 році, а в лютому 1993-го чудотворна ікона повернулася в обитель – кілька десятиліть її переховували в одній з київських квартир колишні монахині.
Підготувала Вікторія КОРНЄВА.
[1]