Любов Шуляк із Гожулів Полтавського району має п’ятьох дітей. Виховує їх сама. З першим чоловіком вона розлучилася. Другий помер від хвороби, ще молодим. Мама намагається сама впоратися з життєвими негараздами, дати дітям освіту. Дещо допомагає обласна організація багатодітних сімей, де об’єдналися такі ж батьки, щоб спільно вирішувати проблеми великих родин.
Старші доньки Любові Василівни вже дорослі, повнолітні. Найстарша, Галина, закінчила в обласному центрі ліцей сфери послуг, має фах кравця, працює, добре шиє. Нині дівчина – студентка-заочниця Харківської академії міського господарства, хоче опанувати ще й спеціальність бухгалтера. Ірина має професію кухаря дитячого харчування, здобуту у вищому професійному училищі імені Андрія Чепіги, нині теж заочно вчиться на технолога в Полтавському комерційному технікумі. Вона вже заміжня і подарувала мамі першого внука, якому лише один рік.
Отож старші дівчата професійно займаються жіночими справами – кулінарія, шиття, бухгалтерія… А єдиний син, який зараз залишився ще й єдиним чоловіком у домі, – 16-річний Іван – має вправні руки й опановує чоловічі ремесла. Хлопець вже багато чого вміє змайструвати, розбирається у будівництві та ремонті, здобуваючи будівельну професію в 23-му полтавському профтехучилищі. Після навчання планує піти служити в армію, знайти роботу, одружитися…
У родині дві школярки – 14-річна Віка і 9-річна Настя. Всі діти вчилися в 11-й школі, що на Браїлках в обласному центрі. Старші її й закінчили. Мама каже: або їздили автобусом із Гожулів, або йшли пішки до кінцевої зупинки тролейбуса біля заводу ГРЛ. Любов Василівна й сама працює прибиральницею в тому районі. За фахом вона – бібліотекар, свого часу закінчила культпросвітнє училище, має 20 років бібліотечного стажу. Молодші діти теж вчилися в 11-й школі, але хвороба чоловіка, Настиного батька і вітчима інших дітей, потребувала від жінки багато часу й сил. Люба доглядала чоловіка, була з ним у лікарнях. Аби родині було легше, перевела дівчат у школу-інтернат імені Крупської, де вони й навчаються. Мама підкреслює, що вони – домашні діти, одяг, речі має забезпечити вона. Держава допомагає дітям із малозабезпеченої сім’ї – ученицям школи-інтернату – канцтоварами, тож на шкільне приладдя школяркам витрачатися не треба. За харчування в школі родина не платить. А це за нинішнього життя – значна підмога. Настя любить танцювати, відвідує гурток, де викладають професійні хореографи. Віка бере участь у шкільних олімпіадах, займається спортом, планує закінчувати 11 класів. Мама задоволена: в школі-інтернаті багато різних гуртків, діти можуть розвивати свої здібності.
У Гожулах родина має власний будинок із ділянкою 15 соток. Любов Василівна каже:
– Мій чоловік був родом із Машівського району, там у його батьків набагато більший город і ділянка, але й тут 15 соток ми самі пораємо. Дівчата допомагають із городом, консервацією, хлопець вміє й полагодити, й змайструвати.
Батько старших дітей, колишній чоловік господині, живе в Полтаві, як вона розповіла, спілкується з дітьми. Син більше тягнеться до нього, бо тато теж будівельник – майстер на всі руки, багато чого й сина навчив.
Ось так живе багатодітна сім’я. Як і кожна родина, має свої проблеми, радощі й печалі, плани на майбутнє і надії на краще.
Любов Шуляк із молодшими доньками Вікою і Настею.
Ганна ЯЛОВЕГІНА
“Зоря Полтавщини”
[1]