- Зоря Полтавщини. Громадсько-політична газета - http://www.old.zorya.poltava.ua -

Подружко моя…

Люда і Ніна вчилися в одній школі, жили на одній вулиці. Разом із іншими дітьми гралися в кіно-           зйомки. Найчастіше в цих іграх Людмила була актрисою. З її зовнішністю, фігурою та красивим голосом всі пророкували дівчині кар’єру кіноактриси. 

Але примхлива доля розпорядилася інакше. Тільки-но дівчина отримала атестат зрілості, стався серцевий напад у батька. Безкінечні чергування в лікарні, пошуки потрібних ліків… Люда не полишала надію вчитися в театральному інституті, але татові ставало все гірше. Мама дуже постаріла в перше доросле доччине літо. Батько помер у серпні, а невдовзі за ним пішла і мама….
– І я влаштувалася працю- вати на завод, – розповідає тепер уже немолода жінка. – Твердо вирішила: підніму на ноги брата й обов’язково вступлю до інституту. Тільки коли брат Олег закінчив школу і пішов в армію, змогла приділити увагу й собі. Вискочила заміж за ровесника.
“Спочатку нехай Олександр закінчить вуз, а потім вже я буду вступати”, – думала Люда. І працювала за двох. Чоловік, одержавши диплом, пішов на виробництво і… зустрів дівчину-студентку, закохався. Людмила терпіла, а коли “застукала” чоловіка з коханкою у своєму ліжку, подала на розлучення. Він не заперечував:
– Живи як хочеш, – тільки й сказав.
Пара розлучилася. А тут у брата – перше кохання, друге, і все без відповіді. Знову допомагай!
Нарешті Олег знайшов свою половинку. Зіграли весілля. Люда звільнила свою кімнату молодятам, перейшовши в маленьку. Ніхто не чув її плачу в подушку.
– Усі роки вона не скаржилася, – говорить про подругу Ніна. – Іноді лише приходила по-сусідськи до мене на чай, жили ми, як і раніше, поруч.
Сама Ніна закінчила школу із золотою медаллю, університет. Жінок єднало те, що обидві були незаміжні.
– За багато років ми дуже зблизилися. Люда почала шукати чоловіка в Інтернеті. Завдяки своїй зовнішності легко знайшла, – продовжує Ніна. – Люда не переймалася тим, що жених набагато старший від неї, має двох дорослих дітей, живе у Голландії. Подруга одразу сподобалася іноземцю. Я вмовляла її не кидати роботу, не продавати меблі, речі. Люда спалювала за собою всі мости. Квартиру батьків залишила брату, в нього мала народитися друга дитина. Звільнилася з роботи.
– Я проб’юся, ось побачиш! – запевняла подругу.
Але Голландія не стала для неї рідною. Діти інтернет-жениха не сприйняли полтавку. Узаконювати стосунки чоловік не квапився.
Напередодні дня народження Людмили жених поцікавився, який подарунок вона б хотіла на своє свято.
– Якби тут була моя подруга Ніна!
І він все влаштував – подруга прилетіла. Збиралася поспіхом, не взявши жодної вечірньої сукні. Голландець дав грошей на все необхідне для гості. Утрьох відвідували концерти, ресторани. Чоловік влаштував собі канікули на тиждень. І все пильніше придивлявся до гості… А в останній вечір перед від’їздом Ніни Люда побачила, що подруга плаче, а він її цілує.
– У нас із вами, Людмило, погодьтеся, було якесь запаморочення. Ми з Ніною порозумілися, кохаємо одне одного…
Перед очима Люди закрутилися чорні кола, все швидше й швидше. Наче уві сні сідала в автомобіль жениха, потім – у літак, що призначався подрузі.
Вдома Люда, яка раніше була “багатою тітонькою за кордоном”, стала тягарем у батьківському домі, де тепер керувала невістка. У її кімнаті спали племінники, на її роботі працювала інша. Люда продавала те, що привезла. “Золотий запас” швидко танув. А Ніна жила у розкошах, хоча теж не стала законною дружиною голландця. Щастя безхмарним не буває – у неї помер батько. Прилітала на похорон до Полтави, та з подругою не зустрічалася.
А Люда жила далі. Вступила до медучилища, влаштувалася на роботу. Брат працював на будові, отримав квартиру. Тепер вони не заважали одне одному.
Через багато років Людмила побачила Ніну в місті. Хотіла підійти і висловити все, що думає, але не стала. Колишня подруга теж помітила її й увечері подзвонила.
– Ви помилилися номером, – мовила Люда.
Від спільних знайомих дізналася, що голландець помер…

Галина БОЙКО.
м. Полтава.

Print Friendly, PDF & Email [1]