Сім’я – це те первинне середовище, де людина повинна вчитися творити добро.
Василь Сухомлинський.
Олена разом із чоловіком виховує чотирьох дітей. Це сьогодні вона – турботлива мама та вправна господиня, а ще рік тому її важко було назвати мамою.
…Соціальний працівник Людмила Сергіївна обходила квартири багатоповерхового будинку, знайомилась із мешканцями, пропонувала допомогу. Сусіди сказали їй, що на четвертому поверсі живе багатодітна сім’я. Людмила Сергіївна по-стукала в двері. На порозі з’явилася неохайна жінка в старому халаті, напідпитку. Соцпрацівник зайшла до кімнати й завмерла. На підлозі серед брудного лахміття повзали хлопчик і дівчинка. Ще одна дитина спала. Виявилося, тут є й старший син, але він на уроках у школі-інтернаті. Від не- приємного запаху спирало подих. Меблів у квартирі майже не було. Замість дитячих ліжечок на підлозі лежали матраци…
Мати і чоловік Олени запевняли, що в родині все добре, старші діти – Дмитро і Наталія – вчаться, батьки отримують виплати на молодших і ніякої допомоги не потребують. Таким було перше знайомство соціального працівника із Оленою та її родиною.
– Після відвідин цієї сім’ї я довго не могла за- спокоїтись, – розповідає Людмила Сергіївна. – Але розуміла, що горе-батькам треба допомогти отямитись і повернути життя у нормальне русло.
Незабаром відбулася їхня наступна зустріч. Як з’ясувалося, донечка молодого подружжя шкільного віку не навчається. Треба було щось із цим робити.
Олена та її чоловік і не думали налагоджувати нормальне життя. На них висів величезний борг за комунальні послуги, а паспортів не мали. Коли загубили документи – не пам’ятали. У трьох менших діточок не було свідоцтв про народження, відповідно й не оформлені виплати на півторарічного Сергійка та піврічну Софійку. Родина жила на бабусину пенсію. Потім раптово помирає Оленина мама, і горе-батьки, не звертаючи уваги на голодних дітей, заливають втрату алкоголем.
Увесь час Людмила Сергіївна навідувалася до неблагополучного подружжя. Було і таке, що Олена з чоловіком подалися до друзів-пияків, залишивши дітей вдома самих. Соціальний працівник втрутилася. Приїхала до родини разом із представниками служби у справах дітей. Старших брата і сестру відвезли до центру соціально-психологічної реабілітації дітей, а менших – до лікарні. Малюки хворіли на запалення легенів.
Нелегко було переконати Олену в тому, що життя треба змінювати. З нею вели роз’яснювальні розмови, направили на консультацію до психолога. Зрештою молода жінка прислухалася до порад – пройшла лікування від алкогольної залежності, спробувала змінити спосіб життя, згадати про материнські обов’язки. Стала прибирати в квартирі, готувала страви й за дітьми доглядала. Чоловік влаштувався на роботу, відновивши паспорт.
Оформити всі документи допомогла соцпрацівник, яка опікувалася цією родиною. Отримавши чималу суму грошей на менших дітей, молоді батьки погасили борг за квартиру.
Тепер Олена не хоче згадувати минуле життя. Нині діти у родині живуть спокійно і щасливо. Розкрилися таланти у Дмитра і Наталії: хлопчик захопився технікою, займається в гуртку, а дівчинка гарно малює. Та й сама Олена, як виявилося, вміє чудово малювати й тонко відчувати літературне слово. Із вдячністю за допомогу подарувала Людмилі Сергіївні свій малюнок із привітанням і добрими словами.
На жаль, практика свідчить, що вирватися із життєвих негараздів, знову піднятися вдається не всім. Людям, які потрапили в складні обставини через свою ж легковажність, самостійно вирішити проблеми вкрай складно. Але хочеться вірити, що буде більше таких історій із щасливою розв’язкою, діти житимуть у родинах, а соціальні служби в разі потреби прийдуть на допомогу.
Кременчуцький міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
[1]