[1]У 1775 році за наказом імператриці Катерини ІІ була зруйнована Запорізька Січ. Козаки, які не хотіли йти під владу Росії, звернулися до турецького султана і попросили, щоб він дозволив їм поселитися на землях Османської імперії. Султан подарував їм 42 населених пункти, Дністровський і Дунайський лимани, а взамін зобов’язав воювати на боці Османської імперії і дати клятву, що будуть вірно служити йому. Тоді козаки таємно набрали в чоботи своєї землі із Запорізької Січі й сказали: “Клянемося! На чиїй землі стоїмо, тому і будемо служити!” Земля з України зігрівала їм душу і серце, нагадувала про те, що служити треба Господу, рідній Вітчизні й не зраджувати своїй совісті. В цьому були закладені ідеї козацтва. Козаки не мали уявлення про українську національну ідею, але були її гордим і щирим уособленням!
Запорізькі козаки були глибоко віруючими людьми, вони дотримувалися православної віри. Християнська віра, головними постулатами якої є любов до ближнього і милосердя, безперечно, гуманізувала людину в ті жорстокі часи кривавих воєн. Українське православ’я стало ідеєю українського визвольного руху. Прояв української національної ідеї ми бачимо в любові до православної віри. Коли в церкві під час літургії священик читав Євангеліє, всі козаки стояли струнко, бралися за ручки шабель і виймали їх до половини з піхов на знак готовності захищати зброєю Слово Боже від ворогів Христової віри і рідної землі.
Найперше, чого козаки вчили молодь, це – повага і шана до людей похилого віку. А гостинність була поширена по всій козацькій Україні. Це важливий аспект української національної ідеї. Іноземець, подорожуючи по Україні, ніколи не витрачався на ночівлю та харчування. В запорізьких козаків курені завжди були незамкнуті. Будь-який мандрівник чи перехожий міг туди зайти попоїсти чи відпочити.
Іноземні історики захоплювалися хоробрістю козаків, їхнім патріотизмом. Коли в битві під Берестечком, де козаки отримали поразку, польський воєначальник Потоцький пообіцяв подарувати життя відчайдушним воїнам, то почув від них: “Не хочемо пощади від ворога!” Козацька слава – гордість України. Патріотизм козаків запалював українців на боротьбу за незалежність. Козацтво зробило великий внесок у розвиток культури і духовності народу України. Козаки несли високі шляхетні ідеали, мали величезний вплив на піднесення самосвідомості українського народу, формували його внутрішній духовний світ. Українська національна ідея породжувала величезну енергію нації.
[2]Коли б людство втратило здатність мріяти, воно б перестало розвиватися. Так само і з українською державою ХV–XVII століть. Коли б не мріяли про неї і не будували в уяві наші предки, не почали б їхні сини й онуки будувати її і боротися за неї реально, то й ідея українського державотворення не змогла б утілитися і стати реальністю.
Здійснюючи підготовку майбутніх спеціалістів у вищих навчальних закладах, важливо враховувати проблеми сьогодення щодо побудови системи відродження національної самосвідомості студентів, виховання їх у дусі української національної ідеї. У результаті ліквідації графи “національність” йде розмивання національної ідентичності українців, нівелювання національної гідності етнічних українців, продовжується витіснення і руйнування української мови.
Сьогодні виховання студентської молоді в дусі української національної ідеї є першочерговим завданням на шляху становлення Української держави. Український характер можна формувати лише українськими методами, способами, які вироблялися століттями.
Ми живемо в незалежній Україні. Досвід формування української національної ідеї та державності в козацьку добу став важливим чинником в отриманні цієї перемоги сьогодні. В незалежній Україні державотворчий процес продовжується.
І все ж виникає риторичне запитання: хтось із політиків узяв за основу своєї діяльності ідеї гетьманів України Петра Конашевича-Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Івана Мазепи, Пилипа Орлика, етику українського козацтва Холодного Яру? Хто з них уклав свою “Стратегію розвитку України”, грунтуючись на українській національній ідеї?
А зробити це доведеться, коли хочемо бути українським народом, українською нацією, гордою і величною на весь світ. Українець – той, хто носить Україну в своєму серці, той, хто привітний до інших народів і знає, пригадуючи Тараса Шевченка, чия правда, чия кривда і чиї ми діти!..
Микола БЕЗОТОСНИЙ
Кандидат історичних наук, доцент Полтавської державної аграрної академії
[3]