Нещодавно у місті Тампа (США, штат Флорида) відбувся чемпіонат світу з латиноамериканського секвею серед професіоналів. Дисципліна латиноамериканського секвею або, як його зараз часто називають, шоу, є однією з найбільш цікавих і непередбачуваних у танцювальному світі. Більшості присутніх у залі цей чемпіонат запам’ятався не лише яскравими постановками, а й справжнім кипінням пристрастей.
Україну, і зокрема нашу область, на змаганнях найвищого рангу представляла танцювальна пара з Полтави у складі Дмитра Росенка та Наталії Гранько. Ми зустрілися з нашими спортсменами – професійними танцюристами і тренерами, щоб дізнатися, як проходили змагання, про підготовку до нових турнірів та про інші аспекти розвитку сучасних спортивних танців.
– Розкажіть, будь ласка, про хід змагань у США і як ви оцінюєте свій виступ там?
Дмитро Росенко: Ми вперше брали участь у чемпіонаті світу з латиноамериканського секвею серед професіоналів. Дуже приємно були вражені організацією форуму, все пройшло на найвищому рівні. Ми не відчували дискомфорту, учасники були дуже сильні, глядачі тепло сприймали і підтримували усіх, відчувалося, що публіка знається на спортивних танцях. Ми посіли дев’яте місце. Звичайно, можна було б виступити і краще, але як дебютанти цих змагань результатом ми задоволені.
– Скільки було учасників взагалі?
Наталія Гранько: Була офіційно зареєстрована двадцять одна пара, але приїхало до Тампи дев’ятнадцять.
– Танцюристи з яких країн зараз на перших ролях у світі у цій категорії?
Д.Р.: Найкращі пари, і на мою думку, і згідно зі статистикою, – зараз у Росії. Також вирізняються наші колеги з Італії і США. За останні 5 років американці зробили колосальний прорив у спортивних танцях, хоча це все завдяки переїзду до цієї країни фахівців та спеціалістів з Росії. Для них там створюють прекрасні умови для роботи.
Н.Г.: До речі, “золото” і “срібло” здобули американські пари, у складі яких виступають саме наші співвітчизники.
– Які змагання найвищого масштабу були у вас до цього чемпіонату світу?
Д.Р.: Це 2009 рік, Світові ігри. Ми брали участь уже не від танцювальної федерації, а як члени збірної України. Також можна пригадати чемпіонати Європи і різноманітні турніри на кубки світу і Європи.
– А як у вас почалося захоплення спортивними танцями?
Н.Г.: Мене на танці привела мама партнера. Це дивно. Зазвичай дівчата у першу чергу приходять на танці. Мені було 10 років, у принципі це вже пізно для початку занять танцями, але я так захопилася, що згодом своє майбутнє без танців не уявляла. Також я займалася музикою, але танці перемогли.
Д.Р.: У дитинстві я відвідував багато спортивних секцій. На танці прийшов, коли мені було п’ять років, привела мене мама. Спочатку не сподобалося, тим більше, що години тренувань постійно перетиналися з іншими секціями (футболом, боротьбою, баскетболом). Так що доводилося вибирати. Ще гірше було, коли перетиналися змагання. Але якось швидко я зрозумів, що хочу поєднати життя з танцями, і мій перший твір у третьому класі був на тему “Як я стану хореографом”.
– Знайомі чи друзі не запитували тебе, чому обрав саме танці, дехто помилково вважає, що це відносно “не дуже чоловічий вид спорту”?
Д.Р.: Звичайно, були такі. Я навіть не мав тоді конкретної відповіді. Мабуть, через те, що танці мені подобаються. А коли почав уже здобувати перемоги, титули, посідати найвищі місця, ці запитання самі по собі відпали. І мої виступи друзям дуже подобалися, вони були у захваті. А з приводу чоловічий чи ні цей вид спорту, то зазначу, що з дитинства танці розвивають у дітей, і зокрема у хлопчиків, розтяжку, правильну осанку, загальну фізичну підготовку. Також наші вихованці розвиваються інтелектуально. Танці дуже тісно пов’язані з психологією, філософією. Якщо ти конкурсний танцюрист, то маєш продумати свою стратегію виступу. Тобто танці – це ціла наука.
Н.Г.: А я взагалі вважаю, що недоречно ділити спорт на жіночий і чоловічий. Коли є жіночий футбол, всі на це нормально реагують. А коли хлопець приходить на танці, бере за руку дівчину і танцює з нею, дехто цього не розуміє.
– До речі, стосовно психології. Дмитре, в одному з інтерв’ю ти говорив, що рекомендував би батькам віддавати своїх дітей займатися не колективними видами спорту, а індивідуальними. Чому?
Д.Р.: Я сам про це почув нещодавно, довго міркував і погодився з таким твердженням. Дітей, на мою думку, краще віддавати займатися такими видами спорту, де вони індивідуально будуть його опановувати. У команді – колективізм, це також добре, але треба бути готовим до того, що в житті доведеться самостійно рухатися вперед, досягати вершин і розраховувати тільки на себе. Колективізм можна і потім набути, це трішки легше зробити. Якщо навпаки – дитина звикла, що її підтримують постійно, страхують, то потім, коли людина може опинитися наодинці зі своїми проблемами, їй буде нелегко здолати труднощі. Танці – це також не зовсім індивідуальний вид спорту, але у нас маленька команда, нас лише двоє.
– А як створилася ваша пара, як ви познайомилися?
Д.Р.: О, це дуже цікаво. Я шукав Наталії партнера. Запропонував своєму другові стати в пару з нею (він також змінив партнерку). Але він виявив бажання залишитися у свого тренера, у своєму клубі. І так з цього нічого не вийшло. А через півроку я сам став в пару до Наталії і зовсім забув, що тоді шукав їй партнера.
Н.Г.: А я ще за кілька місяців до початку нашої співпраці на турнірі в Штутгарті спостерігала за виступом Діми, аналізувала його стиль, і мені запропонували познайомитися з ним і почати спільні виступи. Тоді я це сприйняла як жарт. Я також не повірила, що Діма з України, вирішила, що він – італієць, схожий дуже на них за типажем, зовнішністю, зачіскою, кольором волосся.
– За час своєї кар’єри ви побували в багатьох країнах світу. Де отримали найяскравіші враження?
Н.Г.: Мені найбільше сподобався Сінгапур. Це був наш перший довгий переліт. Дуже красива країна. Тоді ми приїхали за 5 днів до турніру, в нас практично там був відпочинок. Протягом цих днів до змагань ми подорожували країною, знайомилися з її культурою. У нас була така можливість. А так ми переважно приїжджаємо на турніри і бачимо лише танцювальні зали й готелі.
Д.Р.: А мені дуже сподобалося в Канаді. Я був у захваті від теплого, м’якого клімату цієї країни. Взимку там не холодно, деякі дівчата ходили навіть в босоніжках. До речі, ми були у Ванкувері того року, коли там проходила зимова Олімпіада. Через 4 дні після нашого від’їзду вона розпочалася. Тому ми поринули в справжнє передолімпійське життя з атрибутикою, символікою, учасниками змагань. Було дуже цікаво. Також я дуже люблю Амстердам.
Н.Г.: А я ще б відзначила Лондон. Надзвичайно колоритне місто своїми автомобілями, автобусами, телефонними будками, таксі – вони там не такі, як в усьому світі. Все дуже особливе. Ніколи не сплутаєш, в якій країні ти знаходишся.
– Коли ви берете участь у змаганнях за кордоном, хто вас фінансує?
Д.Р.: Переважно ми їздимо за свої кошти. Коли танцювали в аматорській організації, то нам інколи (не завжди) оплачували саме офіційні змагання (чемпіонат світу, чемпіонат Європи). А полтавське обласне управління спорту фінансово допомагало брати участь у чемпіонатах України, за що ми дуже вдячні.
Н.Г.: Також підтримали нас з поїздкою на Всесвітні ігри. Видали екіпіровку, ми їхали так, як вся збірна України.
– Спочатку ви танцювали як аматори, а потім перейшли в професіонали. Як відбувся цей перехід?
Д.Р.: Насправді це дуже складно. Важливо правильно обрати період, коли варто це робити. У нас це пройшло доволі швидко, вирішили буквально за лічені дні. Але цьому допомогли і обставини, що склалися навколо нас. Нам треба було вже змінити обстановку, суперників, суддів, тренерів, аудиторію. В аматорах тоді ми себе вичерпали. І добре, що не “пересиділи”, бо далі було б складніше все це робити. Ми добре все проаналізували і прийняли рішення.
Н.Г.: Ми відносно молодими перейшли в категорію професіоналів. Нині тут, де танцюють у віці за 30, ми тільки починаємо. Є до чого прагнути, і є час.
– Зараз ви вже тренери. Діти сьогодні хочуть займатися спортивними танцями чи цього бажають тільки їхні батьки? Які критерії беруться до уваги при зарахуванні у секції?
Н.Г.: Критеріїв як таких немає. Будь-яка дитина може займатися танцями. Це в інших видах спорту підбирають за певною довжиною ніг, статурою, враховують вагу. В нас такого немає. Діти зараз ідуть до нас переважно маленького віку, з трьох років. Вони починають займатися загальнохореографічною підготовкою. Я не можу сказати, що в Полтаві таких дітей дуже багато, але конкуренція у місті доволі значна.
– Які у вас наступні змагання?
– Н.Г.: Нині проходимо підготовчий період у Ялті. Це всеукраїнські збори. Там з нами будуть працювати 9 українських педагогів. Буде дуже багато учасників, попередньо зареєструвалося аж 100 пар. Думаю, збори пройдуть дуже насичено, продуктивно. Все це – в рамках підготовки до чемпіонату Європи з латиноамериканського секвею, який пройде у вересні у Німеччині. Потім – змагання в Росії (Тюмень). Там вперше відбудеться турнір із призовим фондом 1 мільйон євро. Це для танців дуже багато. А потім у Лондоні – чемпіонат світу.
– Дякую за розмову.
Григорій ГЕРАЩЕНКО
Журналіст
[1]