Таке запитання нерідко задають виноградарі-початківці. Ця актуальна проблема проявляється і на стадії цвітіння, і дозрівання урожаю. Її прояви – обсипаються квітки й зав’язі, грона формуються “рідкі”, при цьому частина ягід у них – розміром не більше гороху. Але панікувати не слід, бо “горошіння” – це не хвороба, а, так би мовити, наслідок невдалого запилення. Тому й врожайність низька. Чи можна цьому запобігти? Звичайно, можна. Для цього, по-перше, слід вдаватися до додаткового запилення. Згадаємо ботаніку: квіти винограду бувають двостатевими, функціонально – жіночими й чоловічими. У двостатевих квіток – маточка й довгі прямі тичинки з пильовиками, по довжині зазвичай вони трохи видаються. Вони здатні самозапилюватися. У квітів жіночого типу маточка й тичинки короткі, зазвичай загнуті вниз.
Природне запилення й закладання врожаю винограду можливі при сухій теплій погоді (15–30°С). Якщо ж під час цвітіння прохолодно й сиро, йдуть дощі, трапляються тумани, то без додаткового запилення не обійтися. Для цього з пагона двостатевого сорту зрізують суцвіття і запилюють ним інший того самого сорту, обережно, щоб не ушкодити бутони. Роблять це о 7–9-й годині, коли зійде роса й немає дощу. Повторюють операцію 2–3 рази – з появою перших квітів і під час масового цвітіння. Дерев’яну лопаточку довжиною 15 см можна обтягнути коротко стриженим кролячим хутром і проводити, як пушком, по суцвіттях. З них потрібно зняти частину пилку й перенести його на суцвіття, що вимагають додаткового запилення. Цей метод активно використовують при вирощуванні врожаю на продаж, щоб грона набували товарного вигляду, складалися з ягід, які були б однакового розміру й щільно прилягали одна до одної. Наприкінці цвітіння рильця в суцвіттях винограду повинні побуріти.
Можна застосувати принади для приваблення запилюючих комах, і в першу чергу бджіл. Для цього на 1 л води беруть 300 г цукру, розбовтують і додають жменю виноградних суцвіть. Настоюють сироп один день, а потім додають у нього одну краплю меду для запаху. Рідку принаду наливають потроху в тарілки і ставлять їх побіля лоз. Але принаду треба прикрити мохом або ситечками, щоб бджоли не летіли в тарілку, а займалися справою, себто запиленням.
Щоб грона були повноцінними, перед цвітінням слабкі пагони видаляють, молоді й зелені – підв’язують. За 2–3 дні до цвітіння прищипують верхівки зеленого пагона – тоді поживні речовини спрямовуються до суцвіть. Грона одержать більше живлення і сформують більше ягід, якщо відразу після закінчення цвітіння їх трохи повкорочувати, залишаючи над верхнім суцвіттям на кожному з них не більше 5–8 великих листочків. Така процедура необхідна сортам, схильним до опадання квіток і “горошіння” ягід, наприклад, Сонячний, Кодрянка.
Багато сортів винограду, особливо з квітками жіночого типу, що добре запилюються, в тім числі й Чарлі, формують занадто багато зав’язі. Кущ природно регулює навантаження, скидаючи зайву зав’язь, частина ягід все одно не визріває, а грона схильні до масового “горошіння”. Щоб цього уникнути, на сортах, що добре запилюються, відразу видаліть зайві квіткові кетяги. Ті, що погано запилилися, видаляють у фазі “пшоно-горох”, коли стає остаточно видно, як відбулося запилення. Нерідко буває, що кущ здатен справитися з навантаженням і сформувати урожай, але для цього йому не вистачає поживи. В такому випадку проводять позакореневе підживлення рослин мікроелементами. Але азотовмісними добривами виноград у стадії формування і дозрівання урожаю підживлювати не бажано, бо азот стимулює ріст зелені за рахунок урожаю.
До речі, “горошіння” притаманне надто вибагливим і нестійким до несприятливих умов природного середовища сортам. Деякі з них добре запилюються лише якимись конкретними сортами, наприклад, сорт Тайговий найліпше запилюється сортом Альфа. Тож я раджу поміщати поруч у винограднику двостатеві сорти й ті, що добре запилюються. З боку пануючих вітрів можна посадити 2–3 сорти-запилювачі, наприклад, Російський ранній, Кишмиш унікальний.
Існують сорти винограду, на яких за будь-яких умов утворюється велика кількість ягід-горошин, наприклад, на Кодрянці. Тож виноградар сам вирішує для себе, чи потрібен йому у винограднику такий сорт.
Володимир МІЩЕНКО
Виноградар
[1]