- Зоря Полтавщини. Громадсько-політична газета - http://www.old.zorya.poltava.ua -

Мирослав МАРИНОВИЧ: “Ми маємо багато внутрішнього демократичного потенціалу”

– Тема, яку пропоную, мене хвилює щоразу більше й більше, – зазначив Мирослав Маринович. – Ми бачимо проблеми, але не можемо знайти спосіб їх розв'язання, вони для нас стають фатумом, ми не можемо пізнати сенс своєї долі. А насправді десь поруч із широкими, за біблійним образом, воротами, куди всі йдуть, і це шлях до погибелі, є й вузькі, де ми повинні пройти, – вони є, ми їх просто не бачимо.

 Але, наголосив лектор, він приїхав не для того, щоб перелічувати проблеми, а щоб спонукати своїх слухачів думати про те, як змінити площину їхнього аналізу, щоб знайти шлях до успіху.

З точки зору Заходу, наша країна – такий собі trouble maker: той, хто створює проблеми. Німці, наприклад, які багато говорять про власні історичні проблеми, дивувалися, коли ми на повен голос заговорили про Голодомор, мовляв, навіщо дражнити Росію? Але це наша історія, тож наголошувати треба на тому, що й Росія постраждала від комунізму, шукати порозуміння в оцінці злочинів системи. Для Заходу головною в цьому просторі є Росія як потужна держава, її треба демократизувати, а Україну "стишити". Європа сформулювала звернення до України, з якого витікає, що вона шануватиме Україну, якщо та зробить вибір на її користь, і не шануватиме, якщо орієнтуватиметься на Росію. І не розуміє того, що Україна робить якраз дуже європейський вибір: вона шукає єдності у своїй державі, адже одна частина суспільства орієнтується на Схід, інша – на Захід. Україна шукає формулу єдності різних одиниць, різних сутностей. А це і є демократичний шлях. Демократична Європа цього не розуміє і чекає від нас відповіді. Тут вона повинна дипломатично вийти на ширше поле уявлень про ці проблеми.

Україна одна, і вона ще сама не усвідомлює, наскільки вона є єдиною. "Україна мусить примиритися з Україною", – зазначав історик Ярослав Грицак, послуговуючись історичною фразою, яка раніше звучала як "Русь повинна поєднатися з Руссю". Ми різні, але ми покликані шукати порозуміння, це наше завдання, яке простежується на всіх зрізах історії. І це той момент, де ми дуже різнимося з Росією, бо її формула – то формула "третього Риму", прагнення опонувати Заходу, бути його контрбалансом. Ми ж опинилися між двома цивілізаціями, і наша місія – з'єднати, примирити їх. Ще в літописах давньокиївських ось як звучить визначення релігійної свободи й толерантності: й ту, й ту віру Бог дав… Ще русичі це розуміли, і ми постійно виходимо на це. Нема чого ворогувати!

Але "примирити Україну з Україною" – це легше сказати, ніж здійснити. Для Заходу маятник між різними стилями управління є абсолютно нормальним демократичним принципом. У нас же це – маятник між двома цивілізаціями. І ця різниця створює додаткові труднощі, психологічні проблеми, аж до ознак сепаратистського розколу, і через це важко спрогнозувати майбутнє.

Я не вірю в те, що Україну поглинуть авторитарні, тоталітарні системи, – маємо дуже багато внутрішнього демократичного потенціалу. Була "помаранчева" п'ятирічка, нині триває "синьо-біла". А що буде, коли й вона завершиться, – нові переслідування опонентів? І так без кінця ламатимемо й перебудовуватимемо те, що створено попередниками?   Це – шизофренічний сценарій, мусить бути тяглість здобутків, які привносить кожен уряд. Нам треба знайти розв'язку, хоч це досить складно. Але ж природа має розв'язки – півкулі нашого головного мозку різні, але вони вміють співіснувати. В природі багато прикладів, як можна гармонізувати різні сутності, – взяти хоча б структуру води, її нагрівання й охолодження: фантастичний образ, приклад того, як можна "прочитати" ситуацію в Україні! Треба прагнути гармонізації у співіснуванні різних структур.

 Складність у тому, що Україна духовно роз'єднана. Візьмімо хоча б ситуацію, коли маємо різні церкви. Ми завжди вважали це фатумом України. А на одному з форумів поляки заявили: мовляв, щасливі ви, що маєте багато церков! То, може, є інший погляд на цю проблему?

І я дійшов висновку: духовна єдність не означає гомогенності (гомогенний – той, що виявляє однакові властивості. – Ред.). Вона передбачає наявність різних структурних одиниць, які відрізняються одна від одної, – ділиться своїми дослідженнями теми лектор. – Якщо ми гомогенні, тоді немає сенсу говорити про єдність, тоді ми – уніформа. Одиниця без внутрішньої структури. Тож духовний розкол є не тоді, коли ми різні, а тоді, коли ми настільки поділені, що між нами немає спілкування. Єдність якраз у багатоманітності! Ми вважаємо себе відсталими, недоєвропейцями, насправді ж ми втілюємо ту форму демократії, яка є європейською, але не вміємо нею оперувати! Нам Бог дав її: ось ви такі, множинні, навчіться бути єдиними. Спілкуйтеся одне з одним! Поважайте, шануйте віру один одного.

Саме релігійна свобода, коли усі церкви почали приймати спільні звернення у роки після Помаранчевої революції, показала, що можна знайти спосіб порозуміння. Релігійна свобода, з одного боку, є викликом для ідентичності, а з іншого – дає змогу зрозуміти, що ідентичність якогось народу, особливо в сучасному глобалізованому світі, не може не бути мозаїчною. Потрібне лише пошанування духовного світу один одного на шляху до порозуміння. Це ще  приклад того, як можна говорити про заміну відчуття фатуму на еволюційні шанси.

Наприкінці лектор зазначив: "Наша проблема і в тому, що ми не відчуваємо власної відповідальності за свою долю, – простіше звинувачувати владу, олігархів, яничарів. Мовляв, досить замінити їх – "і буде мені щастя". Але справжня демократія – це система, немислима без відповідальності кожної людини, це рух по вертикалі. І те, в якому світі ми будемо жити, залежить від кожного. Щоб почалися зміни, комусь повинно в цій державі набриднути жити так, як ми живемо. Нам із вами повинно набриднути. Потрібно, щоб довкола духовних цінностей об'єдналася критична маса енергійних людей. Потрібна сила еліти, яка привнесе нові цінності, незалежно від того, виграє вона вибори чи ні. Так свого часу зародилося дисидентство: знайшлася критична маса людей, які захотіли жити за іншими правилами. І кожен повинен себе запитати: чи я готовий влитися в ту критичну масу? Для такого духовного протесту не обов'язково виходити на вулицю, організовувати мітинги, революції", – наголосив лектор.

Лев не може стати ягням, вовк не може стати косулею, але людина зла може в один момент стати людиною доброю, переконаний він. І разом із тим зло, яке не зустрічає духовного опору, не зупиняється.

Мирослав Маринович відповів також на запитання студентів і викладачів, для яких його лекція, безперечно, стала незабутньою подією університетського життя.

Print Friendly, PDF & Email [1]