Щоб збагнути нелегку долю єдиного в Україні підприємства, що спеціалізується на виробництві газорозрядних джерел світла, зробимо невеликий екскурс у його історію. Будівництво Полтавського заводу газорозрядних ламп розпочалося у січні 1962-го, а вже в травні наступного року була прийнята в експлуатацію перша черга. Рівно через 30 років завод випустив рекордну за всю історію діяльності кількість продукції – зокрема 37 мільйонів люмінесцентних та близько 1 мільйона натрієвих ламп, 20 мільйонів стартерів… Вони експортувалися у більш ніж 50 країн світу. В кращі часи на заводі працювало понад 4 тисячі висококласних спеціалістів.
На Полтавському заводі газорозрядних ламп, аналогів якому в Україні немає, постійно дбали про освоєння нових видів продукції й нових ринків збуту. На його офіційному інтернет-сайті зазначено, що завод ГРЛ – підприємство із замкненим циклом виробництва різноманітних джерел світла як загального, так і спеціального призначення, а також комплектуючих до них. Продукція ТОВ “Завод ГРЛ” сертифікована і відповідає вимогам Міжнародного електротехнічного комітету.
Здавалося б, картина дуже оптимістична: налагоджене виробництво високоякісної продукції, вона користується попитом у багатьох країнах світу, не говорячи вже про внутрішній ринок. Але…
***
Політичні потрясіння в державі спричинили економічні зміни, які не міг не відчути на собі Полтавський завод ГРЛ як частина вітчизняної промисловості. Так, у 1995-му на його базі було організоване відкрите акціонерне товариство “Полтавський завод газорозрядних ламп”, а через 6 років, у вересні 2001-го, на підставі плану санації ВАТ “Полтавський завод газорозрядних ламп” (тобто вже тоді у підприємства були фінансові труднощі) було засноване товариство з обмеженою відповідальністю – нова юридична особа, що не стала правонаступницею боргів і зобов’язань ВАТ “Полтавський завод газорозрядних ламп”, яких на той момент уже накопичилося чимало. Зокрема з виплати заробітної плати та відрахувань до Пенсійного фонду України. Так, на початок грудня 2010 року заборгованість із виплати заробітної плати по ТОВ “Завод ГРЛ” становила понад 1 мільйон гривень. Сотнями тисяч гривень вимірялися й борги зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування працюючих осіб. Іншими словами, працівники ТОВ “Полтавський завод ГРЛ” не тільки місяцями працювали, так би мовити, “за спасибі”, так ще й у зв’язку із заборгованістю перед Пенсійним фондом у подальшому матимуть проблеми із розміром і отриманням пенсійних виплат, якщо, звісно, до того часу завод повністю не розрахується із Пенсійним фондом.
***
Серед тих небагатьох працівників підприємства, які звернулися до суду з позовною заявою про стягнення з ТОВ “Завод ГРЛ” заборгованості із заробітної плати, – колишній працівник заводу Олексій Бєлєвич. Він пропрацював на заводі три роки механіком. І був змушений піти з роботи через перебої з виплатою заробітної плати, які щодалі ставали суттєвішими і тривалішими, аж доки зарплату перестали платити взагалі.
– У день звільнення з роботи підприємство згідно із законодавчими нормами мусило розрахуватися зі мною у повному обсязі, але не зробило цього. Тож на момент звільнення підприємство було мені винне 6800 гривень, – розповів Олексій Бєлєвич.
Чоловік сподівався за допомогою центру зайнятості знайти собі нову роботу за спеціальністю і, доки шукатиме, отримувати допомогу по безробіттю. Але на нього (й інших колишніх працівників заводу ГРЛ) чекав неприємний “сюрприз”: як виявилося, підприємство не лише не платило своїм робітникам заробітну плату, а й не сплачувало єдиний соціальний внесок, чим фактично позбавило людей права на соціальний захист, у тому числі й на отримання допомоги по безробіттю. Хоча Олексію Бєлєвичу на його вимогу видали довідку за підписами директора ТОВ “Завод ГРЛ” і головного бухгалтера, в якій чітко зазначено, що відрахування робилися регулярно, і навіть вказані конкретні суми…
Таким чином Олексій Бєлєвич залишився без засобів існування, маючи на утриманні дитину, якій на той момент не виповнилося ще й 2 років, і дружину, яка перебувала у відпустці по догляду за нею. Він був змушений звернутися до суду із позовною заявою про стягнення з ТОВ “Завод ГРЛ” заборгованої заробітної плати. Київський районний суд Полтави визнав вимоги Олексія Бєлєвича законними і постановив стягнути з ТОВ “Завод ГРЛ” на користь заявника повний обсяг заборгованої йому зарплати, а також середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку і моральну шкоду – всього 13230 гривень (рішення від 2 квітня 2012 року). Проте грошей колишній працівник ТОВ “Завод ГРЛ” не отримав. Й не тільки він, але й інший колишній заводчанин Василь Кравченко. Йому ТОВ “Завод ГРЛ” згідно з відповідним судовим рішенням мусить виплатити загалом понад 11 тисяч гривень. Але в червні цього року на його особистий рахунок надійшло всього 886 гривень. А решта, як то кажуть, нарахована лише на папері.
Василь Кухаренко і Людмила Шапошник – теж колишні працівники заводу ГРЛ. Чоловік пропрацював на шкідливому виробництві близько 6 років, а його дружина – більше 16. Важко уявити, як виживали ці люди, які мали роботу, але обоє не отримували чесно зароблених грошей. Після звільнення Людмила якийсь час була без роботи, а Василь перебивався тимчасовими заробітками. Слава Богу, нещодавно вони влаштувалися на один із полтавських хлібозаводів. Отримати гроші, які їм залишилося винним ТОВ “Завод ГРЛ”, а це понад 8 тисяч гривень, вони вже й не сподіваються.
Згідно з даними головного управління юстиції у Полтавській області майно ТОВ “Завод ГРЛ”, у тому числі транспортні засоби, знаходиться під арештом, гроші на розрахункових рахунках відсутні.
***
Негативна ситуація із боргами з виплати зарплати й пенсійних відрахувань ТОВ “Полтавський завод ГРЛ” не раз розглядалася у профільних відомствах і управліннях, на представницьких зібраннях. Так, зокрема, в серпні цього року на засіданні колегії облдержадміністрації серед підприємств, які найбільше заборгували своїм робітникам, було назване й ТОВ “Завод ГРЛ”.
Репутація “хронічного боржника” залишається за ТОВ “Завод ГРЛ”, зазначив заступник начальника головного управління праці та соціального захисту населення ОДА Володимир Ткаленко, виступаючи на колегії. На підприємстві працівникам завинили, станом на 1 жовтня, майже 263 тисячі гривень. Не менш складною виглядає ситуація і з ТОВ “Демітекс”, де не виплачено 329 тисяч гривень.
У територіальній державній інспекції праці повідомили, що проти керівника підприємства Геннадія Дядика було порушено кримінальну справу згідно з ч. 1 ст. 175 Кримінального кодексу України (безпідставна невиплата заробітної плати), а в липні цього ж таки року з ініціативи Пенсійного фонду була розпочата процедура визнання ТОВ “Завод ГРЛ” банкрутом.
Питання дотримання прав працюючих, погашення заборгованості з виплати їм заробітної плати та сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ТОВ “Завод ГРЛ” постійно перебувають на контролі міської прокуратури, головного управління праці та соціального захисту населення ОДА і територіальної державної інспекції з питань праці у Полтавській області.
– ТОВ “Завод ГРЛ” цього року вже неодноразово перевіряли. До наших повноважень входять перевірки дотримання на підприємствах трудового законодавства, в тому числі й щодо оплати праці. В даному випадку ми періодично фіксуємо порушення, адже завод ГРЛ – багаторічний боржник. У такому разі вживаємо відповідних заходів, зокрема накладаємо на винних осіб адмінштрафи. Тобто керівника підприємства, який допустив суттєву затримку або невиплату працівникам зароблених грошей, як то кажуть, “карають рублем”, але навряд чи людям від того легше, – зазначила під час нашої телефонної розмови начальник територіальної державної інспекції з питань праці у Полтавській області Наталія Велика.
До речі, працюючими на заводі станом на 1 вересня цього року числилося 98 чоловік, а сам завод, як то кажуть, призупинив свою виробничу діяльність. І коли відновить – невідомо. Нині керівництво ТОВ “Завод ГРЛ” веде активний пошук інвесторів. Якби підприємство (нагадаємо, єдине в Україні) знову запрацювало, було б відновлене виробництво, то в людей з’явився б реальний шанс нарешті отримати зароблені ними гроші й, можливо, повернутися на завод, якому багато з них віддали чимало років свого трудового життя. А поки що завод-боржник стоїть; його виробничі цехи, в яких виготовляли унікальну високотехнологічну й потрібну продукцію, закриті; колишні працівники – першокласні спеціалісти – працюють хто де, а український ринок заполонила імпортна освітлювальна продукція досить сумнівної якості. Отака вона, наша реальність: замість того, щоб підтримувати власного виробника, ми відкриваємо свій ринок для іноземного, знищуємо робочі місця, недоотримуємо сотні тисяч гривень бюджетних надходжень у вигляді податків. І тішимо один одного порожніми обіцянками…
[1]