– Щоденний ризик є постійною складовою роботи міліціонера і, обираючи професію, кожен це усвідомлює, – розповів начальник народного музею історії органів внутрішніх справ Полтавщини, полковник міліції у відставці Володимир Плиско. – Однак зовсім не легше від того близьким та рідним правоохоронців, які загинули під час виконання службового обов'язку. Правоохоронці завжди готові до двобою з кримінальним світом. Намагаючись затримати озброєного злочинця, п'яного водія, рятуючи людей в екстремальних ситуаціях, вони наражаються на небезпеку, часом смертельну. На превеликий жаль, за останні двадцять років на Полтавщині при виконанні службових обов'язків героїчно загинули десять правоохоронців.
– Поділіться, будь ласка, спогадами про екстремальні випадки, які траплялися у Вашій професійній діяльності.
– Якось, коли я ще працював у карному розшуку УМВС, будучи у відрядженні в Лубнах, після розслідування магазинних крадіжок поверталися пізно, близько опівночі зайшов повечеряти до кафе. А там двоє п'яних чіпляються до відвідувача. Я спробував їх утихомирити, пред'явивши посвідчення працівника міліції, та де там – потягнули чоловіка на вулицю продовжити розбірки. Виходжу слідом, а його вже нещадно лупцюють. Намагаючись припинити бійку, вистрелив угору з пістолета. Не подіяло. Один із хуліганів витягнув фінку: "Йди сюди, мент, – каже, – дістанеться і тобі". І пішов із ножем на мене. За законом я міг стріляти в нього, але вистрелив у повітря вдруге. Його напарник відразу кинувся навтьоки. Після деякої паузи той, хто погрожував мені, теж накивав п'ятами. Згодом з'ясувалося, що його батько займав одну з керівних посад у Лубнах…
А одного разу отримую завдання ліквідувати надзвичайну ситуацію. У приватному будинку на горищі засів із мисливською рушницею чоловік, нікого до себе не підпускає, стріляє наліво й направо, вимагає прокурора. Я – майстер спорту із кульової стрільби, тож, якщо було б треба, мав би виступити в ролі снайпера. Та, на щастя, не довелося. Одягнувши бронежилет і назвавшись прокурором, пішов до нього на переговори і таки умовив спуститися із горища.
– У який період було найбільше трагічних випадків із правоохоронцями?
– Це, як кажуть у народі, – лихі 90-ті. Розгул злочинності тоді супроводжувався чи не масовим озброєнням. У Полтаві на одному із заводів навіть було налагоджено підпільне серійне виробництво пістолетів, що стріляли малокаліберними кулями. Їх збували на території України і Росії. Згодом злочинну групу "зброярів" було викрито. В експозиції нашого музею є конфіскована у ті часи вогнепальна зброя, кинджали, кастети, інші предмети й засоби, які використовувалися для втілення злочинних намірів.
– Як увічнена пам'ять загиблих правоохоронців у вашому музеї?
– У нас є стенд, де розміщено фотографії багатьох міліціонерів, полеглих на посту. Починаючи із 1919 року, їх на Полтавщині загинуло більше сотні. Плануємо виготовити діораму Меморіального комплексу полеглим захисникам правопорядку. Вона займе одне із центральних місць нашого музею, якому, до речі, восени виповниться 45 років.
[1]