Постаті
Степан АЛЕКСЕЄНКО
Доцент кафедри романо-германської філології ПНПУ
ім. В.Г.Короленка
Минуло 140 років від дня народження Павла Григоровича Ріттера, українського сходознавця, літературознавця, мовознавця, педагога і перекладача, санскритолога. Народився він 1872 року в Чутовому. Батько майбутнього вченого служив управителем в економії князя Віктора Кочубея, походив із родини німецьких колоністів, які прибули до Росії у пошуках кращої долі.
Вищу освіту Павло Ріттер здобув на історико-філологічному факультеті Харківського університету, де займався переважно санскритом і порівняльним мовознавством у професора Д.М.Овсянико-Куликовського та романськими літературами (італійською й іспанською) у професора Л.Ю.Шепелевича. Під час навчання, в 1893 році, за дослідження давньоіндійського твору “Рігведи” він отримав золоту медаль. 1 лютого 1895 року молодого вченого відряджають до Берліна для підготовки до здобуття професорського звання по кафедрі санскриту і порівняльного мовознавства. Повернувшись в Україну, Ріттер викладав у Харківському університеті італійську мову, 1897 року обраний лектором італійської мови університету. Весною 1899-го він склав екзамен на ступінь магістра, а з 1 січня 1900-го призначений приват-доцентом по кафедрі порівняльного мовознавства. З 1906 року став професором Вищих жіночих курсів.
Революція, громадянська війна завдали відчутного удару науці. З 1919 року П.Г.Ріттер працює доцентом Харківського університету, з 1921-го (з часу реорганізації його в інститут народної освіти) – професором ІНО. 1925 року Павло Григорович отримує вчений ступінь доктора літератури. З того ж року очолює науково-дослідну кафедру мовознавства, реорганізовану 1930-го в інститут мовознавства. З 1926 року він – голова історико-етнографічного відділу Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства.
У 1920-х – на початку 1930-х років П.Г.Ріттер проводить активну наукову діяльність у галузі давньоіндійської та новоіндійської мов і літератур, займається перекладами. Крім наукових робіт, з’являються його переклади з бенгальської на українську мову віршів і прози Рабіндраната Тагора, поеми давньоіндійського автора Калідаси “Хмара-вістун”, “Антологія давньоіндійської поезії” (з санскриту та палі). Всеукраїнська наукова асоціація сходознавства в Харкові видавала свій періодичний журнал.
Про широту можливостей
П.Г.Ріттера у перекладацькій сфері свідчить те, що “Хмару-вістуна” він переклав українською, російською та італійською мовами, а його індійська антологія обіймає час у дві тисячі років. Як потім писав колега П.Г.Ріттера по університету професор А.П.Ковалівський, укладаючи свою антологію, Павло Григорович підбирав матеріали не тільки з художнього погляду, але й намагався, щоб вони відображали повсякденне життя та побут Давньої Індії. Фахівці свого часу стверджували, що ряд творів для цієї антології він переклав уперше в Європі.
На жаль, доля П.Г.Ріттера, як і багатьох інших, виявилася трагічною, багато його робіт не були опубліковані, а ті, що побачили світ, вилучалися з бібліотек, наукових закладів. Навіть прізвище цього неординарного вченого тривалий час не згадувалося. У роки тоталітарного сталінського режиму, коли винищувався цвіт інтелігенції, особливо в Україні, під страшний маховик репресій потрапив і професор Павло Ріттер. У 1937 році його, хворого, майже незрячого, заарештували й кинули до харківської в’язниці. Там, у тюрмі-катівні Харкова,
17 квітня 1939 року трагічно обірвалося його життя. Так злочинний режим розправився з одним із кращих учених країни.
Через багато років після смерті геніального лінгвіста, перекладача ряд його праць було вміщено в “Антології літератур Сходу” (Харків, 1961), упорядкованій професором А.П.Ковалівським. А 1966 року Харківський університет підготував і видав покажчик робіт Павла Ріттера, до якого увійшли найновіші біографічні відомості, спогади колег та учнів, огляд його наукових праць і перекладів, опублікованих та неопублікованих раніше. Колеги та учні характеризували професора як вченого-ерудита і душевну людину, прекрасного викладача, який у своїх лекціях подавав матеріал послідовно, дошукуючись наукової істини, відзначався широтою інтересів і глибиною знань. А.П.Ковалівський писав, що Павло Григорович був, окрім того, видатним знавцем музики, критиком і виконавцем, а в перекладах виступав як поет, який тонко відчував красу мов – як європейських, так і давньої, середньовічної та нової Індії. Одне з досліджень П.Г.Ріттера називається “Рабіндранат Тагор – музика”, а улюбленим його музикантом був великий польський композитор і піаніст Фридерик Шопен.
Ім’я П.Г.Ріттера стоїть поруч з іменем сходознавця академіка А.Ю.Кримського. Обидва були видатними діячами на ниві духовного взаємозбагачення різних культур. Р. Доценко у своїй статті “Український індолог” писав, що “А. Кримський і П. Ріттер – це будівники мостів не тільки між народами, а й між минулим та майбутнім”, і наголошував, що “вшанування їх світлої пам’яті – це не тільки данина минулому, а й внесок у майбутнє нашої культури”. На жаль, чимало праць ученого й досі залишаються в рукописах. Не вшановано його пам’ять меморіальним знаком ні в Харкові, ні в Чутовому. Нині хіба що вчені, дослідники знають про титанічний труд і трагічну долю цього геніального сина Полтавщини.
[1]