У п’ять років залишившись без мами, пізнала й гіркоту напівсирітського буття. Доля подарувала коханого чоловіка й четверо діток. Та щастя було недовгим. Спочатку ще зовсім маленькими померли двоє дітей, а Велика Вітчизняна війна відібрала чоловіка. Під час окупації фашисти підпалили хату, тож із двома дітками залишилася без даху над головою. Щоб хоч якось прикрити обвуглені стіни, стягувала очерет, вцілілі дошки й таки звила прихисток. Такою вже є її вдача – ніколи не опускати руки й не коритися обставинам. У колгоспі працювала до 60 років, ніякої роботи не цуралася. Вийшовши на заслужений відпочинок, Марія Сергіївна клопоталася по господарству майже до столітнього віку. Поруч із нею мешкають її донька з чоловіком. Є троє онуків і п’ятеро правнуків. Уся родина щиро шанує й любить берегиню свого роду.
[1]