Непрості, суперечливі політичні зміни, нестабільність на межі катастрофи в економіці тогочасної України не могли не позначитися на Полтавщині. Як зберегти в таких умовах господарський комплекс, а найголовніше – допомогти людям виборсатися з труднощів, що обсіли з усіх боків?! Завдання, здавалося б, непосильне. Багато його колег пішли у політичний бізнес, набувши чималих статків, виїхали за кордон. Микола Залудяк залишився в своїй країні й, як кажуть у народі, пер важкого плуга. В одному з інтерв’ю “Зорі Полтавщини” Микола Іванович наголошував: “…Протягом усього життя доля була щедрою до мене на зустрічі, спілкування, співпрацю із людьми високої гідності, честі, професіоналізму. Вони були й лишаються для мене добрими вчителями. Я глибоко переконаний, що той керівник сільгосппідприємства, котрий, у перервах між дощами, разом із хліборобами зумів зібрати врожай, той науковець, який в умовах обмеженого фінансування створив світового значення науково-культурний комплекс, той промисловець, який відкриває нові робочі місця і випускає конкурентоспроможні товари, значно більше робить для України, ніж той самозваний патріот, котрий хоч і зізнається при кожній нагоді в любові до незалежної держави, але насправді думає лише про вигоди, які матиме від такої “любові”.
Полтавщина, як і Україна, у нас одна. Яким буде майбутнє нашого краю, Батьківщини, наших дітей, залежить у першу чергу від нас. Адже за нас нашу роботу ніхто не зробить… Певен, рік у рік буде вагомішим колос, доріднішим урожай, якщо засіватимемо поле добірним зерном єднання навколо великої мети – побудови багатої, миролюбивої, красивої держави – України”.
Партійно-господарський досвід, який набув Микола Залудяк у попередні роки, допомагав чи заважав йому в державному будівництві? Мабуть, і те, й інше. Однак перемагали чітке усвідомлення своєї місії (“за нас нашу роботу ніхто не зробить”), не показний, а сутнісний патріотизм. Це те багатство, яке ніхто не відніме, але яке можна передати у спадок…
[1]