Та як би там не було, а молодий директор виявився не з тих, хто перед труднощами безсило опускає руки. Більшість односельців підтримали свого ватажка й обрали депутатом районної ради. Він один із тих сільських керівників у Миргородському районі, які мали мужність та волю, хоч не без втрат, але зберегти господарство як єдиний майновий комплекс. Оце і стало однією з головних прикмет, які відрізняють ПОСП «Батьківщина» від довколишніх подрібнених між багатьма орендарями господарств.
Але не тільки це. Коли у сусідніх селах через зневіру в собі у базарний день хапали корів за налигачі, Микола Віташ шукав шляхів до запровадження в окремо взятій Попівці сучасної технології виробництва тваринницької продукції. Про збитковість молочарства він і слухати не хотів.
– Бо ж хочемо ми того чи ні, – об’єктивно оцінює свою роботу директор, – але мусимо враховувати підвищені вимоги Світової організації торгівлі до якості сільськогосподарської продукції взагалі, й до молока зокрема. А світовий ринок і миргородський базар – це не одне і те ж. Якщо молоко 10–15 хвилин побуде на фермі у контакті з повітрям, то у Пирятині на сироробному заводі його визнають некондиційним. У дядьківському хліві теж належних умов не створиш. Зробити молочарство ефективною галуззю можливо тільки на великотоварному виробництві. Відтак постало питання про будівництво в Попівці сучасного тваринницького підприємства для виробництва молока високої якості. Перетворити задумане у практичне діло допомогли інвестори ТОВ «Амарант». У селі цю нев’янучу рослину називають щирицею. А в Полтаві це – успішна фірма, яка підрядилася розробити технічну документацію та поставити у Попівку сучасне обладнання молочного комплексу. Незабаром на околиці села, де від колишніх колгоспних молочнотоварних ферм залишились тільки підвалини, закипіла робота. Нині там діє сучасний молочний комплекс. Це – конкретний крок до виконання програми відродження на Полтавщині тваринницької галузі. Як і має бути у добрих господарів, територія комплексу від стороннього ока захищена надійним парканом. Обіч дороги від прохідної до корівників не купи гною, як було колись, а висаджені хазяйновитими трудівницями комплексу квітники. У самих же приміщеннях комплексу відразу видно, що тут чітко дотримуються усіх вимог технології та гігієни доїння. До речі, воно триразове. В операторів кожний четвертий день вихідний. Оплачувана відпустка. Заробіток, звісно, залежить від кількості надоєного молока. В середньому за місяць жінки заробляють по 2–3 тисячі гривень. Завідуючий фермою Василь Шпак так і сказав, що на кінець року від кожної корови (їх зараз 150, а буде 500 голів) розраховують надоїти не менше п’яти тисяч літрів. Жирність молока – 3,9 відсотка. А це також додаткові кошти.
Стараннями менеджера з господарських питань Миколи Стешенка у приміщеннях все зроблено так, щоб було комфортно працівникам комплексу. Обладнані усім необхідним лабораторія, кімната відпочинку, душова. На випадок знеструмлення комплексу наготові дизельний генератор, який забезпечить безперебійну роботу обладнання й освітлення комплексу.
Приклади сумління та вміння працювати у сучасних умовах показують трудівниці комплексу Валентина Мандик, Любов Чапля, Олена Крамаренко, Людмила Кузьменко. У майстра високих надоїв Ольги Присяжнюк, наприклад, є корова Принцеса. Влітку від неї за добу отримували по 35 літрів високоякісного молока. Про таке дійне стадо на комплексі й мріє директор Микола Віташ. Тоді й собівартість молока буде меншою, а прибутковість зростатиме.
Про це повсякдень дбає заступник дир
ектора з питань тваринництва Віталій Віташ. Директор не став на людях хвалити власного сина, а ось сільський голова Василь Ошека сказав, що у сина батькова вдача. Побільше б таких батьків та синів!
У ПОСП «Батьківщина» більше половини з майже двохсот працюючих обслуговують тваринницьку галузь. Люди мають роботу в своєму селі. Й у цьому, як розібратися, ще одна суттєва відмінність від тих господарств, де на подвір’ях колишніх тваринницьких ферм бовваніють руїни та гінкі бур’яни, які засмічують не тільки довкілля, а й душі людські.
[1]