І ось тоді справді хочеться, аби теперішнє дорогого для нас явища мало щасливе майбутнє, яке, стаючи славним минулим, ніколи не переривало це вічне часове коло, завжди тривало в нашому земному та духовному просторі.
Виповнюється вісімдесят літ навчальному закладу, що став рідним для багатьох студентських поколінь, – Кременчуцькому педагогічному училищу імені А. С. Макаренка. У межах людського життя – це ціла вічність, сповнена великих поривань і звершень, плідної праці, напружених, але радісних буднів, колективних свят. У межах історії – це вік поважний і солідний, який дає підстави говорити про гідний щонайвищої оцінки педагогічний досвід, але водночас із тим – це вік ще зовсім юний, сприятливий для впевненого кроку вперед, стрімкого лету до нових перемог!
Народившись та змужнівши у старовинній Лохвиці в далекому тисяча дев’ятсот тридцять першому році, училище стало згодом невід’ємною частиною прогресивного наддніпрянського міста, колискою вчительських кадрів красеня Кременчука та всієї Полтавщини. За свій довгий і водночас молодий вік Кременчуцьке педучилище випустило з рідних стін чимало талановитих вихованців, які понесли в широкі світи зерня добра, справедливості, духовної краси, професійних умінь та знань. І де б не були ці колишні студенти, за їхніми плечима, як вірний янгол, стоїть альма-матер зі своїми мудрими порадами, доброю наукою, завжди відчувають удячні учні батьківську підтримку наставників, гріють їхні серця теплі спогади про незабутні роки навчання.
Повертаюся думкою сьогодні до рідного порога і я – колишній випускник училища… І хоча давно збігли слідом за Дніпровою водою роки моєї студентської юності, і вже перша сивина криє голову, хоча за плечима – тисячі пройдених доріг, сотні простудійованих предметів і десятки власних книг, я знову із задоволенням уявляю себе замріяним безвусим хлопчиною, котрий приїхав із невеликого козацького села на Оржиччині в наддніпрянське місто вчитися педагогічної майстерності у кременчуцьких наставників. Почуваюся й досі їхнім вірним учнем і тішуся думкою, що моя стежина у світ широкий прослалася саме від порога Кременчуцького педагогічного училища. Саме тут я, як і сотні моїх однокурсників, отримав установку на
перемогу, на віддану справі, наполегливу працю, що уможливлює успіх. Саме тут назавжди запам’ятав слова великого педагога Антона Семеновича Макаренка: “Якщо я буду так чинити, щоб всі інші були щасливі, тоді і я буду щасливим”. І ту велику мудрість викладачів педагогічного училища я намагаюся повсякчас нести вже своїм студентам.
Гортаючи сторінки пам’яті, зазираю на сайт училища. Яке багатогранне, повнокровне його життя, яке розмаїття талантів, творчих гуртків та клубів! Приємно, що й досі виступають колективи моєї студентської юності, знані не лише в місті, а й по всій Україні. З’явилися й нові гурти: долинають і до Полтави народні пісні “Мальв”, духові композиції “Роксолани”, джазові мелодії “Roksi band”, чарує душу ансамбль скрипалів “Орфей”…
Мені, випускникові тисяча дев’ятсот сімдесят восьмого року, важко не помітити, що довколишній прогрес “переформатував” на сучасний лад не лише виховний, а й навчальний процес в училищі: нові дисципліни й педагогічні технології, комп’ютерні класи, змога почерпнути навчально-методичну інформацію просто з Інтернету. Але хоча за вікном ХХІ століття й дехто вважає застарілою макаренківську педагогіку через її зорієнтованість на комуністичні ідеали, вірю, що все одно тут залишається незмінним дух взаємоповаги й радісної співпраці, відповідальності й дисципліни, людинолюбства, довіри та дружби між педагогами й учнями, єдності колективу й поваги до кожного його члена. Вірю, що й досі тут радо вітають сміливе експериментаторство, пошук нових підходів до навчання та виховання учнів… Це ті ідеали Макаренка, на яких зросло моє покоління і які не втратили своєї актуальності й донині, тож переконаний, що педагогічне училище свято береже та розвиває їх відповідно до вимог нового часу.
Дорога моя альма-матер, годувальнице спраглих знань учнів і матір учителів майбутніх! Бачу тебе завжди юною і красивою, сучасною, потрібною людям, сповненою турботи про своїх духовних дітей. Несу в серці часточку тепла й доброти твоїх педагогів. Щиро вітаю тебе з ювілеєм і від імені всіх випускників дякую за щедрі скарби знань, за щасливі роки студентської юності, за вірних друзів і перше кохання, за перші поразки й перші успіхи, за путівку в життя. Радо вплітаю голос свого серця до співу твоїх вихованців і мовлю разом з ними: “Слався, наша альма-матер! Нам рідніше не знайти… Ми клянемось, що довіку жити в серці будеш ти!”
Нехай буде завжди згуртованим твій колектив, розквітають і множаться таланти, зростає твій престиж і лине по всій Україні твоя слава!
Зичу викладачам терпіння й наснаги, творчого горіння, радісної праці, вічної молодості і вдячних учнів, а студентам – світлих думок і чистих сердець, готових сприймати та втілювати в життя мудрість наставників!
Від імені Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка дякую викладацькому колективові училища за талановитих випускників, котрі, вступаючи до ПНПУ, стають його окрасою та гордістю.
Зі щирою повагою та безмежною любов’ю
Микола СТЕПАНЕНКО,
вічний студент і вдячний духовний син Кременчуцького педагогічного училища імені А.С. Макаренка, ректор Полтавського національного педагогічного університету
імені В.Г. Короленка.
[1]