Варто нагадати про деякі віхи. У рамках засідання українсько-німецької групи високого рівня (28 квітня 2009 року) уряд Німеччини спільно з німецьким державним банком розвитку KfW розпочав реалізацію програми із захисту навколишнього середовища в комунальному секторі України. Вона передбачає інвестиції, спрямовані на модернізацію та розвиток комунальної інфраструктури у визначених українських муніципалітетах, і націлена, насамперед, на поліпшення клімату та навколишнього середовища. Тож пілотний проект щодо санації Деївського сміттєзвалища та будівництва сміттєпереробного заводу в Кременчуці можна сміливо назвати прикладом виконання нашою державою Кіотського протоколу.
Тодішній міський голова Кременчука Микола Глухов узяв участь у підписанні фінансового договору про проведення попереднього дослідження у рамках проекту з поліпшення утилізації побутових відходів між KfW в особі Крістіана Дьонера, директора бюро KfW в Києві, та містом Кременчуком. Проект передбачав пробне буріння з метою виміру концентрації газу на полігоні побутових відходів Деївського звалища. Пробну дегазацію та аналіз даних проводила німецька компанія HААSE Energietechnik AG, яка була визначена в рамках міжнародного тендера. Мета пробної дегазації в тому, щоб, використовуючи механізми Кіотського протоколу, розробити довготермінову концепцію з переробки побутових відходів для невеликого міста в країні з перехідною економікою і в майбутньому втілювати цю концепцію в інших містах.
Хід усіх робіт проходив під постійним контролем. Тільки отримавши необхідні висновки німецьких фахівців, банк розвитку KfW дав згоду на інвестування проекту, згідно з яким діюче звалище підлягає спочатку санації і процесу уловлювання біогазу, після чого біогаз підлягає спалюванню в факелі або використанню для виробництва електроенергії. Другим етапом проекту мало стати будівництво сміттєпереробного заводу.
Нині на Деївському звалищі вже пробурено шість свердловин, із яких видобувають газ і спалюють. У Крюкові навіть збудовано лінію електромереж, якою планують передавати генеровану від спалення газу енергію на комунальні потреби міста. А от ідея будівництва сміттєпереробного заводу не знаходить підтримки у міськвиконкомі. Зважаючи на те, що перша черга полігона завантажена на 80%, як заявляє міськСЕС, місцева влада більше схиляється до будівництва другої та третьої черг звалища. При цьому підставою для таких заяв називають відсутність коштів у німецьких інвесторів.
Наскільки така позиція відповідає дійсності, ми запитали у Йорга Майснера, директора компанії «Альтернативні енергосистеми та технології захисту навколишнього середовища» (HAASE Energietechnik AG).
– Проект за будь-яких обставин матиме продовження, – запевнив він. – Ми завершили збір усієї необхідної документації для подальшої реалізації проекту. Технічну документацію виготовляє Харківський науково-дослідний інститут «УкрВОДГЕО». Розпочинаємо роботу з розвитку системи вловлювання газу, тобто додатково пробуримо ще кілька свердловин. Нині триває транспортування з Німеччини до Кременчука блочної електростанції. Як тільки вона прибуде, ми зможемо її підключити на полігоні. Для нас, як інвесторів, це було великим ризиком, адже тільки нещодавно Верховна Рада прийняла закон про «зелений» тариф.
Щодо другого етапу, то це – будівництво механо-біологічного заводу з переробки відходів. Це питання поки що залишається відкритим. Процес переговорів триває. Для реалізації цього етапу також було проведено міжнародний тендер, під час якого встановлено чіткі витрати й видатки. Тобто було представлено кілька варіантів утилізації відходів найбільш сучасним і економічно вигідним шляхом. Були вказані всі затрати на реалізацію цієї частини проекту. Справа – за Кременчуцьким міськвиконкомом: там повинні прийняти рішення щодо остаточного варіанта. Німецький банк розвитку, який має представництво в Україні, запросив міського голову Олега Бабаєва до Німеччини, щоб обговорити всі особливості фінансування того чи іншого варіанта, який вибере місто. Фінансування передбачене частково з грантових коштів, але також передбачена й участь міста. Не секрет, що тарифи на збір, вивезення й утилізацію сміття в Україні досить низькі в порівнянні з європейськими. Тож досить важливим є розуміння мешканцями того, що підвищення тарифів є необхідністю, бо якщо люди хочуть жити у чистому місті, то мають нести відповідні на це витрати. Ми виходимо з трьох джерел фінансування, які б могли використати. По-перше, це механізм Кіотського протоколу. Для цього є вся необхідна дозвільна документація з обох держав. По-друге, це кошти від продажу електроенергії за «зеленим» тарифом. По-третє, підвищення тарифів на вивіз і утилізацію сміття. Усе це дало б змогу економічно вигідної реалізації проекту. Ми зі свого боку дуже хочемо, щоб цей проект було реалізовано, й не стоїмо на місці. Я вважаю, що його можна реалізувати, для цього є всі підстави.
– А що цьому заважає?
– В Україні така ж бюрократія, як у всьому світі. Хотілося б, щоб усі ці процеси пришвидшилися. Тим більше, що для України досить важко сьогодні добитися якоїсь міжнародної кредитної лінії. Останні економічні зведення свідчать, що Україна посідає одне з останніх місць із зовнішнього кредитування. Разом із тим німецький банк розвитку досить наполегливо хоче нам допомогти у супроводі реалізації проекту. Тож я готовий докласти всіх зусиль, щоб ця співпраця тривала й надалі. Але реалізація цього проекту – як якийсь замкнутий ланцюг. Дуже багато часу витрачаємо на різні узгодження між міністерствами.
– З якими містами України ви ще співпрацюєте?
– Сьогодні ми співпрацюємо з Вінницею, Запоріжжям, Харковом. А Кременчук буде першим містом в Україні, де ми не тільки можемо, а й будемо видобутий газ переробляти в електрику. На жаль, нас стримують проблеми узгодження й дозвільна система. Водночас маємо потужну підтримку облдержадміністрації. Це значно пом’якшує бюрократичні перепони. Послідовність влади області цілковита й зрозуміла.
– Чи існують ризики зриву реалізації проекту?
– Я не думаю. Перший етап закінчується подачею газу для виробництва електрики й буде реалізований. Реалізація другого етапу повністю залежить від влади міста, яка повинна вибрати варіант подальшого існування полігона. Місто повинне брати в цьому фінансову участь. Кременчук з точки зору будівництва – досить складне місто, комунікації і мережі зносилися. Настав момент їхньої повної модернізації, бо термін амортизації вичерпано. Так само і звалище. Інші міста будували поетапно, там буде легше проходити цей процес. А тут потрібно все і відразу. Досить складно передбачити, що необхідно латати першим. Кременчук має вигідне розташування, тому є хороші перспективи. Місто просто зобов’язане мати сучасні технології з переробки сміття. Ми сподіваємося на це.
У це вірять і кременчужани, особливо ті, хто мешкає неподалік Деївського звалища. Не секрет, що навколишні підземні води забруднені стоками сміттєзвалища. Фахівці міськСЕС навіть у прилеглих до Кременчука селах фіксують перевищення нітратів у 3–4 рази й не рекомендують вживати воду з колодязів.
З огляду на все, що вже вдалося зробити, будівництво сміттєпереробного заводу є найкращим із варіантів розв’язання не тільки проблеми утилізації твердих побутових відходів, а й проблем екологічних.
Новітня технологія, яка досить успішно працює в багатьох країнах Європи, передбачає майже повну переробку всього непотребу. Самі по собі побутові відходи мають кілька складових, зокрема 40% органіки, яка перегниває й утворюється газ. Також там є папір, пластик, дерево. Ці фракції збирають й складують окремо. Їх можна відвозити на заводи для подальшої переробки чи використовувати як паливо. Концентровану рідину також збирають й очищають, щоб не забруднювати підземні води. Також є 2–3% металу, який можна відправляти на переробку як сировину. Залишається 10–12% сміття, яке необхідно сховати. У Німеччині через 30–40 років на місцях таких полігонів будують нові житлові масиви, не утворюючи нових звалищ, адже механо-біологічна установка приймає сміття й відразу ж переробляє після попереднього сортування на фракції. Це може бути сміття не тільки власне, а й сусідніх територій.
Тобто Кременчук зможе заробити ще й додаткові кошти. Прикро буде, якщо, вийшовши на такий високий рівень співпраці з іноземним інвестором, місто втратить свій шанс і завод побудують в іншому місті.
[1]