А там – твоя перша вчителька! Та, що вела до класу за руку, заплітала неслухняні косички й учила поєднувати букви в склади. Класний керівник, який не раз, забувши про списану формулами чи реченнями дошку, щиро, аж до тремтіння в голосі, намагався пояснити котрусь теорему з життя – так, щоб ніхто з нас, опинившись на його роздоріжжях, не схибив, не обпікся, не забув про сумління. А он на шкільному порозі спогадів і директор, той, що завжди здавався таким суворим, а на випускному тиснув руку, як рівному, й не міг стримати сліз.
…Минають роки, змінюються часи, а з ними – й освітні програми, інтер’єри у класах, але покликання вчителя бути провідником і в країну знань, і у світ життєвої мудрості непорушне. Точнісінько так, як і невід’ємні інгредієнти цього професійного хліба – нескінченні перевірки зошитів, педради, плани уроків, гордість за відмінників, хвилювання за шибеників, зростання зі своїм класом у щиру шкільну родину і чекання вісточок від випускників.
Здоров’я й наснаги вам, наші добрі, терпеливі наставники, наші кращі порадники!
[1]