Але найменше футболіст із провінції очікував такого інтересу до нього з боку журналістів. Давши кілька коротких інтерв’ю в Бухаресті, небагатослівний форвард сховався від преси в автобусі. Ми намагалися поговорити з футболістом вже в Полтаві, але в клубі послалися на зайнятість Баранника. Говорять також, що після мелькання в ЗМІ начальство зробило хлопцю зауваження: мовляв, не доріс ще до інтерв’ю.
Щоб більше дізнатися про нового талановитого гравця “Ворскли”, на якого вболівальники покладають великі надії, ми поїхали на його батьківщину.
М’яч ховав у портфель і під ковдру
Олег народився в невеликому районному центрі – Семенівці. Там знайти рідний будинок Баранника дуже легко, кожен школяр покаже і навіть проведе. Ще б пак! Жодному хлопцю із Семенівки ще не вдавалося досягти таких успіхів у спорті.
На порозі маленького будиночка на дві родини нас зустрічає дід Олега – 70-літній Микола Білаш. Саме йому хлопець зобов’язаний своєю кар’єрою.
– Це мій герой! – проводжає чоловік нас у кімнату, що інакше як музей Олега Баранника назвати просто не можна. Навколо – медалі, грамоти, фотографії, вирізки з місцевих газет. Є навіть іспанське видання, що встигло написати про молодого гравця з України ще в 2009 році.
– Я звичайний водій автобуса, але футбол обожнюю – 12 років грав за сільські команди. Онуки теж дуже полюбили цю гру, – розповідає Микола Миколайович. – Так вийшло, що коли моя дочка розлучилася з чоловіком, три онуки стали жити зі мною. Хлопцям просто необхідно було чоловіче виховання. Хоча жодного разу нікого не вдарив, знаходив потрібні слова й аргументи. Хлопці мене поважають.
На футбол братів Баранників “підсадив” хрещений батько Олега. Микола Заєць колись тренував районну команду “Альянс-Автодор” і постійно брав Васю з Олегом на тренування. Відразу великі надії подавав старший Василь, що зараз працює фізруком у сільській школі й бере участь у різноманітних обласних турнірах. Але дід розгледів талант саме в Олега.
– Перший м’яч подарував тренер у школі. Було таке, що онук навіть спав із ним і ховав від братів під ковдру й у сумку, – згадує дід. – Коли я побачив, як він серйозно ставиться до футболу, вирішив віддати його в спортивний інтернат у Полтаву. Онук скаржився на великі фізичні навантаження, причіпки тренера, але навчання не кинув.
Не підійшов київському “Динамо”
Олегові пощастило вчитися в школі “Динамо”. Але потім Баранник не зумів пройти конкурс ні в “Динамо-2”, ні в “дубль” киян. І майже рік просидів без діла вдома.
– Онук дуже переживав, що не виправдав моїх надій. Але тренувань не покинув, виступав на першості району. А потім його тренер Сергій Коновалов, теж полтавчанин, порекомендував Олега у “Ворсклу”, і він потрапив у “дубль”. Далі ви всі знаєте: у минулому сезоні він став кращим бомбардиром, забив 13 голів. А потім така перемога в Бухаресті!
Щоб подивитися, як грає онук у Лізі Європи, Миколі Миколайовичу довелося їхати в інший районний центр. Удома немає супутникового телебачення. А от бабуся Олега, теж завзята футбольна уболівальниця, дуже переживала, що через хворобу пропустила найяскравішу гру онука.
– Я вже не сподівався, що Олега випустять на поле. Але як побачив його, навіть розплакався. А коли румун вдарив онука ногою в груди, ледве нервовий зрив не трапився. Навіть не уявляю, як після такого зіткнення і “нашатирю” він забив другий гол. Було дуже приємно, що Олежка присвятив перемогу мені, – з гордістю говорить дід.
Після гри вся Семенівка гуляла кілька днів. Миколу Миколайовича по телефону поздоровляли навіть незнайомі люди. А мамі Олега відіслали по Інтернету повідомлення в Канаду, що її син – зірка.
– Скільки Олег не бачив маму?
– Три роки. Як тільки Світлана вийшла на пенсію, виїхала на заробітки в Канаду, працює там у їдальні. Їздити додому дуже дорого. Зате тепер в Олега є новий “тато” – тренер Микола Павлов. Він хоч і строгий наставник, але онук до нього дуже прив’язаний, інакше як “батя” не називає.
– Тренер підвищив Олегові зарплату, як обіцяв?
– Та що ви, я про таке навіть запитати боюся! Олегові рано про гроші думати, потрібно тренуватися і не підвести команду. Буду молитися за нього!
[1]