Почалося все буквально із перших вітальних фраз настоятеля Спасо-Преображенської церкви протоієрея Іоанна у Великих Сорочинцях на Миргородщині. Тут ми, газетярі, можемо лише позаздрити нашим колегам із радіо, котрі своє слово передають через ефір: на превеликий жаль, читачі з цієї розповіді не можуть почути не лише голосу отця Іоанна, а й, головне, його акустичного звучання, а відтак – голосу самого козацького барокового храму, намоленого упродовж віків: муровану церкву збудовано у 1732–1734 роках за наказом гетьмана Лівобережної України Данила Апостола. Відомий на той час архітектор Степан Ковнір будував храм і як усипальницю роду Апостолів: у склепі під мурами церкви покояться Данило Апостол і чого численна родина – 18 поховань. Отець Іоанн пропонує нам екскурс у минуле, і ми уявляємо, як ось тут, під дев'ятикупольним тоді склепінням, перед унікальним семиярусним трипрестольним іконостасом (він зберігся з того часу – єдиний такий в Україні!), молилися у двох ложах гетьман і – навпроти – його сім'я: дружина Уляна та дев'ятеро дітей: шість доньок і троє синів… І так само багатодітні родини місцевих жителів заповнювали храм. Унікальний іконостас, унікальні ікони й розп'яття – унікальна історія самого села, відомого з 1620-х років.
Але, повертаючись у сьогодення, мусимо констатувати разом із священиком: за двадцять років відновленої діяльності держава жодного разу не надала жодної підтримки цій історичній пам'ятці, якою є церква. Іконостас, вирізаний із липи і вкритий позолотою, ту позолоту вже втратив, більше того, він руйнується, й уже втрачаються його оригінальні монументальні ікони, створені майстрами миргородської школи Боровиковського. Унікальні ікони – лише це означення звучить тут в унісон унікальній акустиці… Що додати? Хіба нашу спробу уявити, як здійснювалося в цьому храмі велике таїнство – хрещення Миколи Гоголя, у майбутньому не лише великого письменника, а й великого християнина.
Наступною зупинкою і початком наших піших мандрів став Миргород – якраз Вхідна арка, що є візитівкою славнозвісного курорту. Й уже тут маємо позаздрити колегам-телевізійникам, бо не просто змалювати словами те, що ми побачили, а головне – для цього потрібно було б підготувати не одну газетну шпальту, так само послуговуючись визначенням "унікальний", але вже у вимірі сучасних наукових досягнень. Нашим гідом стала заступник генерального директора ЗАТ "Миргородкурорт" із медичних питань Наталія Олександрівна Бутенко. Розповідаючи про курорт, вона повела нас спершу до озера, яке досі живиться цілющими джерелами колишньої миргородської калюжі, де уздовж набережної лінії, починаючи від пам'ятника Миколі Гоголю, "розгулюють" його літературні герої – Хлєстаков, Оксана з Вакулою, козак Чуб, тут і "бура свиня Івана Івановича, яка вкрала в Миргородському суді скаргу Івана Никифоровича", і Бобчинський та Добчинський…
Алейкою йдемо до Успенської церкви, що збудована 1887 року, а відновлена й повторно освячена наприкінці 1990-го.
Райським куточком (і не безпідставно, як ми переконалися) називають відпочивальники з усього світу цей сучасний санаторно-курортний комплекс. Річка Хорол, каже Наталія Олександрівна, двічі змійкою обвиває його територію, зелену й квітучу, де розташовані санаторії "Хорол", "Миргород", "Березовий гай", "Полтава". Ми побували в корпусах санаторіїв, капітально відремонтованих, у номерах, зокрема класу люкс.
Головний лікар лікувально-діагностичного центру Вадим В'ячеславович Радомський розповів нам про новітнє обладнання та досвідчених колег-спеціалістів, про найсучасніші схеми діагностики й лікування. Краєм ока заглянули в кабінети функціональної діагностики, вперше побачили кріосауни, магнітотурботон, автоматизований гематологічний аналізатор японського виробництва, який менш ніж за хвилину видає 22 клінічних показники крові, й почули ще багато дивовижної інформації.
У санаторії "Полтава" нас зустріла головний лікар Ніна Іванівна Мельник і показала "шлях", яким хворі прискореними темпами йдуть до надійного одужання. Ознайомилися з водолікарнею, оглянули лікувальний басейн, нам показали принцип дії фантастичної вихорно-гідромагнітної ванни "Любава" та інших ванн спецільного призначення. І це далеко не все, що ми почули й побачили, та ще й водички цілющої посмакували, переконавшись у тому, що можливості сучасної лікувальної справи справді вражаючі. До всього, як розповіла Наталія Олександрівна Бутенко, цілющою є і мелодія церковних дзвонів, яка лине над безмежною територією курорту, – про це здавна знають люди віруючі.
А вона справді здавалася нам безмежною, ця територія, бо довгенько ми йшли вже берегом Хоролу до Березового гаю курорту, де тривало наше свято і де до нас долучилося чимало друзів "Зорі Полтавщини". Голова Миргородської райдержадміністрації Олександр Волошко вручив "зорянам" із нагоди свята почесну грамоту. А пісень разом із нами співали молодша медсестра санаторію "Полтава", солістка ансамблю "Райдуга" Наталія Бережна, акомпаніатор Володимир Мордач, соліст Юрій Мельничук, культорганізатор-методист Палацу культури курорту "Мигород" Валентина Козаченко та заслужений працівник культури України, засновник етнографічгого ансамблю "Миргородські парубки" Михайло Троцак. Хоча це таки перебільшення – то ми їм підспівували, щиро зачаровані неповторної краси і сили голосами…
…Наш журналістський прес-тур, змалювавши його образи і голоси, представляємо нашим читачам у слові, залишаючись вірними йому й переконаними в тому, що воно справді всесильне, і жодні технічні винаходи його не перевершать, бо ж ми – журналісти, ми – його вірні служителі.
[1]