Прожитковий мінімум – перевірка на витривалість
Згідно із Законом України “Про прожитковий мінімум” щорічно Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України зазначається розмір прожиткового мінімуму, покликаний забезпечити належний соціальний захист кожного українця. Він визначається у розрахунку на місяць на одну людину, а також окремо – для основних соціальних та демографічних груп населення, тобто дітей віком до 6 років та від 6 до 18 років, працездатних осіб, тих, хто втратив працездатність.
Прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для загальної оцінки рівня життя в Україні, встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям із дітьми, по безробіттю та інших соціальних виплат, визначення права громадян на призначення соціальної допомоги, встановлення розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян тощо.
У грудні минулого року загальний показник прожиткового мінімуму на одну особу складав 875 гривень. Відповідно до статті 21 Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік” у квітні цього року його збільшили до 911 гривень. До кінця ж поточного року загальний показник прожиткового мінімуму на одну особу повинен збільшитися до 953 гривень. Тож саме стільки, на думку депутатів Верховної Ради України, які ухвалювали Державний бюджет на 2011 рік, має вистачати середньостатистичному українцеві на місяць для більш-менш нормального існування, включаючи харчування, оплату комунальних послуг, одяг, проїзд у громадському транспорті, поповнення мобільного рахунку, задоволення культурних потреб… Із цього приводу пригадався експеримент одного журналіста, який спробував бодай місяць прожити на мінімальну зарплату. А в результаті був змушений достроково припинити його після того, як серйозно захворів і левову частку свого куцого бюджету витратив на ліки. Цікаво, що жоден із народних обранців, яким пропонували хоча б на місяць відмовитися від своєї чималої депутатської зарплати й пільг і теж як експеримент спробувати пожити на “мінімалку”, не пристав на цю пропозицію. Водночас значна частина українців живе (радше сказати – виживає) менш ніж на 1 тисячу гривень роками. Недарма говорять: ситий голодному не товариш…
Споживчий кошик українців
потребує змін
В Україні, як і в інших країнах, існує так званий споживчий кошик.
Головним недоліком нині існуючого прожиткового мінімуму в Україні є те, що його розрахували на основі споживчого кошика, товарний набір якого не змінювався з 2000 року. При цьому, згідно з чинним українським законодавством, його вміст необхідно переглядати кожні п’ять років. Через це соціальні стандарти, які нині діють в Україні, абсолютно не відповідають мінімальним потребам середньостатистичного українця, не говорячи вже про жителів більш розвинених країн.
Для порівняння: в споживчий кошик середньостатистичного британця закладено споживання шампанського й пива в нічному клубі, обід у “фаст-фуді” і користування мр3-програвачем та платні музичні записи. Окрім цього, він містить акустичну гітару, чималий перелік побутових товарів, зокрема придбання дверних ручок, а також витрати на садівника. Кошик американця складається з 350 найменувань товарів і послуг, француза – з 507, німця – з 475, в той час як українця – всього з 260 найменувань, повідомляє газета “Известия” в Украине”. Тож якщо, скажімо, споживчий кошик німця передбачає купівлю цифрового фотоапарата, відеокамери, сканера та лазерного принтера, а також приладу для вимірювання кров’яного тиску, то ми, українці, судячи з переліку товарів і послуг, згідно з вітчизняним споживчим кошиком зразка 2000 року, й досі живемо за стандартами минулого століття. Це означає придбання раз на 20 років однопрограмного радіоприймача та раз у 14 років – однієї пральної машини типу “Малютка”, а ще – 6 пар панчіх на 2 роки (для жінок) і одну краватку (для чоловіків) на 10 літ. Таким чином, споживчий кошик сучасного українця не розрахований на користування мобільним телефонним зв’язком, Інтернетом, придбання комп’ютерної техніки чи навіть, вибачте за натуралізм, нижньої білизни чи “памперсів” для малюків, а також відвідування заходів, спрямованих на культурний, інтелектуальний чи спортивний розвиток особистості. “У світі існують два види прожиткового мінімуму: соціальний, що включає навчання і культурні потреби, та фізіологічний, необхідний для фізичного виживання, – пояснила директор соціальних програм Центру Разумкова Людмила Шангіна. – У нашій країні наявний саме другий вид. Його розробляли на випадок війни, для розрахунку норм за продуктовими картками”.
Відмова від прожиткового мінімуму: “за” і “проти”
Нарешті те, що український споживчий кошик, м’яко кажучи, застарів і потребує перегляду, стало очевидним не лише для пересічних українців, а й для державних діячів. Так, Кабінет Міністрів оголосив про наміри незабаром переглянути його вміст і збільшити перелік продуктів харчування та непродовольчих товарів, враховуючи інфляцію та потреби сьогодення. Але у травні український парламент відмовився внести зміни до Закону України “Про прожитковий мінімум” щодо формування споживчого кошика. А тим часом нам говорять, що шукають дієві шляхи боротьби з бідністю, за межею якої опиняється дедалі більше українців. З цією метою було запропоновано взагалі скасувати поняття прожиткового мінімуму, яке є штучним і не дозволяє розрахувати розміри соціальних виплат у відповідності до нинішніх реалій.
На думку доктора економічних наук, професора, завідувача кафедри економіки підприємства Полтавського університету економіки і торгівлі Олександра Березіна, відміняти поняття прожиткового мінімуму можна лише за умови, що розрахунки надалі здійснюватимуться у відповідності до фактичних цін на товари і послуги і буде забезпечений той рівень соціальних виплат, який задовольнятиме основні потреби всіх прошарків населення, а не лише найзаможніших. Але виникає запитання: що ж слугуватиме еталоном для нарахування цих виплат у разі скасування поняття прожиткового мінімуму?..
А тим часом…
Доки політики й економісти міркують над тим, хто винен у тому, що все більше людей опиняється за межею бідності, й що робити, щоб подолати це ганебне явище, українці виживають, як можуть, у непростих умовах сьогодення.
– Все своє життя я прожила в селі. Працювала дояркою на фермі, розносила пошту, керівництво мене відзначало як кращого працівника. Загалом маю 38 років трудового стажу. Незважаючи на це, отримую мінімальну пенсію. Дуже
важко зараз прожити за ці кошти. Доводиться на всьому економити, купую тільки найнеобхідніше. Мені прикро від того, що все життя пропрацювала не покладаючи рук, а на старість доводиться копійки рахувати, – бідкається пенсіонерка Ганна Ярова з Полтави.
Марина (своє прізвище не назвала) працює вчителькою у школі в одному з сіл Шишацького району й отримує мінімальну заробітну плату. Живе молода жінка разом із чоловіком та двома маленькими дітьми:
– Майже весь фінансовий тягар у нашій родині лежить на чоловікових плечах, адже на той мінімум, який я заробляю, зараз неможливо прожити. Але з роботи звільнятися не планую, бо дуже люблю дітей. От тільки б платили вчителям більше! У нас підростають діти, їх потрібно нагодувати, одягти, зібрати до школи, а це все зараз коштує немалих грошей…
Сукупний дохід подружжя Білецьких із Полтавського району становить 3 тисячі гривень. Здавалося б, грошей повинно вистачати. Але в молодої сім’ї немає власного житла, тож змушена винаймати й витрачати на його оплату третину сімейного бюджету. Чимало грошей “з’їдає” і користування громадським транспортом – у середньому близько 15 гривень за день. Решта – витрати на продукти, оплату мобільного зв’язку, комунальних послуг і одяг. На те, щоб поїхати на море відпочити, доводиться відкладати гроші протягом року, відмовляючи собі багато в чому.
Саме так живе і переважна частина українців. Більшість працездатного населення працює з ранку до вечора, щоб прогодувати себе й дітей. Ті, хто отримує “мінімалку” – пенсію чи зарплату, – заощаджують буквально на всьому. Виглядає парадоксально: політики з високих трибун говорять про необхідність збільшення мінімальних пенсій і зарплат, декларують, що до 2012 року “мінімалка” перевищить 1 тисячу гривень і будуть суттєво збільшені соціальні виплати, однак рівень бідності в Україні невпинно зростає. Так, згідно з даними головного управління статистики у Полтавській області, якщо частка населення області з середньодушовими загальними місячними доходами нижче прожиткового мінімуму в 2008 році становила 19 відсотків, то в 2009 році – вже 21,2 відсотка. Це – до сумнозвісної економічної кризи й цьогорічного стрімкого зростання цін. Не важко здогадатися, якою буде динаміка доходів українців за останній рік. Натомість нас уперто запевняють, що жити стало краще, жити стало веселіше…
[1]