Більшість героїв, яких Даль грав у ранній період творчої діяльності, – його однолітки. Він "дарував" їм багато своїх особистих рис. Важливою для створення образу була і його зовнішність витонченої молодої людини з ясними великими очима, виразною, своєрідною пластикою і дивною, тільки йому властивою, лукаво-ніжною, трохи сумною чарівністю. У молодому акторові було й те, що ніяк не залежало від фактури і зовнішніх даних, – тремтливість, поетична натхненність, які допомогли відобразити тогочасну сучасність в усьому, притаманному їй, – захопленні мистецтвом, тяжінні до суперечок та вірі в життя. Звідки такий талант? Можливо, це навіть гени, адже існує версія про те, що Олег Даль – продовжувач однієї з гілок видатного російського вченого та письменника Володимира Даля.
До когорти найпопулярніших акторів радянського кінематографа Олега Даля глядачі зарахували після фільму М. Бірмана "Хроніка пікіруючого бомбардувальника" (1967). Наступного року в театрі "Современник" Даль грає Ваську Пепла ("На дні" М. О. Горького, реж. Г. Б. Волчек), грає яскраво і несподівано. У злодієві Даль побачив людину. Василь у трактуванні Даля – єдиний і стрімкий порив до щастя і краси. Черговий творчий спалах – роль Блазня у фільмі "Король Лір" режисера Григорія Козинцева (1970).
З 1974 року в "Современнике" йдуть відразу чотири вистави за участю О. Даля: "Валентин і Валентина" М. Рощина, "Провінційні анекдоти" О. Вампілова, "Із записок Лопатіна" К. Симонова, "Принцеса і дроворуб" М. Мікаеляна і Г. Волчек.
У Олега Івановича завжди були свій погляд на речі й власне розуміння творчого процесу. Він перебував у постійному пошуку. В 1975 році Даль пориває з "Современником" і йде на режисерські курси ВДІКу (майстерня Хейфиця), але не закінчує їх. У 1977 – 1978 роках грає в трупі Московського театру на Малій Бронній.
Фільм "Відпустка у вересні" (1979) став великим етапом і однією з останніх значних робіт у творчості Даля. На жаль, картину тоді назвали занепадницькою і до широкого прокату не допустили. "Відпустка у вересні" вийшла на телевізійні екрани тільки в червні 1987 року.
11 листопада 1980-го Даль увійшов до трупи Малого театру, де йому вдалося зіграти одну роль (31 грудня 1980 року) – Алекса ("Берег" Ю. Бондарєва). Останньою роботою в кіно стала роль Віктора Свиридова у фільмі "Непроханий друг" (1981).
Олег Даль пішов із життя 3 березня 1981 року в готельному номері, перебуваючи в творчому відрядженні в місті Києві. Останньою людиною, яка бачила Даля живим, був актор Леонід Марков, із яким вони разом пробувалися в одну картину. Вони вечеряли в ресторані готелю, після чого Даль попрощався і сказав: "Ну все, пішов я вмирати…"
Як тут не процитувати присвячені Олегу Івановичу слова драматурга Едварда Радзінського: "Він був хворий на одну з найпрекрасніших і найтрагічніших хвороб – манію довершеності. Він знав, як це потрібно зіграти, але неможливо було на цьому божевільному темпераменті, на цьому безмежному болю та нерві, на цих сльозах у горлі витримати всю роль – так можна було тільки померти…" Поховали актора 7 березня 1981 року на Ваганьківському кладовищі в Москві.
Підготувала
Вікторія КОРНЄВА.
[1]