Юність, обпалена війною

– Особовий склад нашої батареї складався із 45 осіб. Командував нею капітан Белькевич, – згадує Олег Юліанович подробиці афганського періоду свого життя. – У розпорядженні ми мали 122-міліметрові гармати. Основне завдання артилерійської розвідки полягало у прикритті артвогнем місця розташування полку в разі нападу душманів. Ми також супроводжували військові колони, брали активну участь у ліквідації банд, а найголовніше – коригували артилерійський вогонь батареї.
Через кілька тижнів після прибуття у підрозділ молодший сержант Олег Марчак прийняв бойове хрещення.
– Наш похід був розрахований на три доби, але продуктів ми взяли із собою небагато. Наші рюкзаки були заповнені в основному боєприпасами. Одягнулися легко, незважаючи на те, що вже було доволі холодно. Вирушили вночі. Вранці довелося сховатися за старим дувалом – високим глиняним парканом. Майже цілий день ми пролежали на плащ-палатках, кинутих на мерзлу землю. Підвелися лише тоді, коли стемніло, й рушили далі. Позначили цілі, які наступного дня повинна була обстріляти наша артилерія, і повернулися в свою попередню схованку. Десь під обід нас помітили душмани, й ми опинилися під прицілом. Командирові вдалося викликати на допомогу підкріплення, яке дало нам змогу вирватися. Ми здійснили марш-кидок довжиною близько 10 кілометрів. Зупинилися лише тоді, коли побачили наші розташування…
У подальшому майже кожен наступний тиждень відділення артрозвідки виходило, як тоді казали, “в засаду”, тобто виконувати бойові завдання на території ворога. І завжди на воїнів чатувала небезпека…
Свою першу бойову нагороду – медаль “За відвагу” – Олег Марчак отримав за участь в операції “Гроза” в афганській провінції Газні навесні 1987 року. Там він отримав поранення: бойова машина піхоти, в якій знаходився разом із водієм, підірвалася на пластиковій міні. Водій, якому до звільнення в запас залишалося всього 2 місяці, загинув на місці, а Олега Марчака вибуховою хвилею викинуло назовні через відчинений люк бойової машини. Гелікоптером його, непритомного, доправили у шпиталь.
Друга бойова нагорода – орден Червоної Зірки – знайшла Олега Марчака уже вдома. Отримав її за участь у наймасштабнішій плановій операції афганської війни під назвою “Магістраль”. У ході операції за допомогою відділення артилерійської розвідки, в якому служив Олег Марчак, була знищена бойова техніка душманів, котра завдавала значних втрат радянським військам.

^[1]