На початку своєї трудової діяльності Володимир Якович працював науковим співробітником Веселоподільської науково-дослідної станції, захистив дисертацію, здобув ступінь кандидата сільськогосподарських наук. З того часу, як він поєднав теоретично-дослідницьку і практичну роботу, минуло майже тридцять років. Жодного дня Володимир Мокляк не жалкував про свій вибір.
– Я починав у 1979 році з вирощування кавунів на 15 сотках у Кобеляцькому районі. Коли через чотири роки переїхав у Семенівський район, почав займатися фермерством грунтовно. Поступово брав у оренду землі, наймав людей (нині у господарстві – 22 працівники), вирощував соняшник, помідори, капусту, буряк, моркву. Бувало, що цими культурами займали по 30–50 гектарів.
Цього року врожай не надто порадував Володимира Яковича Мокляка і його колег: зібрано 27 ц/га соняшнику, 28 ц/га проса, 61 ц/га пшениці, 260 ц/га буряку, тоді як у роки зі сприятливими погодними умовами, для порівняння, цукрового буряку збирали по 500–600 ц/га. Однак у СФГ “Дослідне” не нарікають на примхи погоди, а думають, як їм протистояти.
До кожної культури у селянсько-фермерському господарстві мають науковий підхід. На дослідних ділянках за кількома технологіями вирощують різні сорти буряку, сої, соняшнику…
– При найменших затратах прагнемо отримати найбільшу віддачу. Треба тільки бути у злагоді з природою, а вона настільки мудра, що допоможе і захистить. Вчімося дослухатися до її порад, – пояснює Володимир Мокляк.
СФГ “Дослідне” планує придбати багатофункціональну сівалку. Така техніка необхідна при запровадженні так званого нульового обробітку грунту. Це дозволить виконувати сільськогосподарські роботи у короткий термін і з найнижчими затратами. Така технологія культивується в багатьох країнах, хоча відома українським хліборобам з діда-прадіда.
Селянсько-фермерське господарство “Дослідне” всіляко підтримує соціальну сферу навколишніх сіл Семенівського району. В цьому теж полягає добра селянська традиція. Адже любити й берегти край, у якому живеш, – синівський обов’язок мудрого хлібороба.
“Зоря Полтавщини”
[1]