Старшому поколінню добре відоме її ім’я. Наприкінці 1938 року на екрани вийшла музична кінострічка Жюльєна Дювів’є “Великий вальс” – романтизована біографія Йоганна Штрауса, у якій красуня Міліца блискуче зіграла роль співачки Карли Доннер.
У ході дослідницької праці я зацікавився творчою долею Міліци Кор’юс. Деякий час листувався з її дочкою, відомим американським дипломатом Мелісою Уеллс, котра люб’язно поділилася унікальними родинними світлинами та допомогла з’ясувати ряд фактів із біографії легендарної співачки.
Дід Меліси Уеллс Артур Кор’юс, швед за походженням, був корінним талліннцем, вирізнявся великою працелюбністю й наполегливістю у досягненні поставленої мети. Він володів кількома мовами, любив музику і майстерно грав на скрипці. Потяг до мистецтва від батька успадкувала і його найулюбленіша дочка Міліца. Він рано звернув увагу на дивовижні вокальні здібності дівчинки, бо та мала абсолютний слух i блискучу музичну пам’ять.
До речі, народилася Міліца у Варшаві. Артур Кор’юс (випускник Одеського юнкерського училища) служив у Московському військовому окрузі, командував піхотним батальйоном. На жаль, згодом у круговерті Жовтневої революції, громадянської війни, розрухи колись дружна родина майбутньої зірки була розкидана по всіх усюдах. Батько Меліси, не бажаючи служити більшовикам, повернувся до Естонії. У її матері, польки за походженням, з’явився iнший чоловік. З ним і чотирма дочками вона переїжджає до Києва. Через деякий час, коли вітчим Міліци залишив їх і подався до Німеччини, сім’я опинилася без засобів до існування. Турботу про родину довелось взяти на себе старшій сестрі Міліци Ніні (похована у Києві). Вона добре грала на скрипці й цим заробляла на прожиття, а Міліца співала в одній із церков Києва. Тут її називали Мілою.
За деякими відомостями Міліца 1927 року брала участь у відбірному конкурсі й була прийнята до Городовенкової “Думки”, в її складі здійснила чимало творчих подорожей, побувала на Волині, Поділлі, в Одесі, на Херсонщині, у Москві, Ленінграді. Наступний рік пройшов у напруженій підготовці до виступів “Думки” у Франції.
Міліца прожила у Києві понад 10 років і, звісно, не могла не полюбити це красиве, зелене, древнє місто з його монастирями, церквами й соборами. Закохалась вона й у мелодійну українську мову, адже основний репертуар капели складали твори українських композиторів та їх обробки.
Тим часом листування з батьком (він дуже переймався життям дочок в Україні) посилювало її тугу за колись втраченою щасливою сім’єю. Наприкінці 1928 року Міліца відважується їхати до Естонії, де раніше ніколи не була. Повідомила про своє рішення Н. Городовенку. Він дав їй грошей на далеку дорогу, не сподіваючись, що вони колись побачаться… Залишись Міліца і надалі у “Думці”, хтозна, як би склалася її подальша доля. У 1937 – 1938 роках у капелі відбулася велика “чистка”, і не виключено, що “енкаведисти”, довідавшись про “буржуазне” походження Міліци, у кращому випадку відправили б її до таборів. Схваливши наміри Міліци повернутися на батьківщину, Н. Городовенко, по суті, врятував її від репресій.
…У тихому Таллінні життя йшло спокійно й розмірено. Міліца продовжувала професійно вивчати вокальне мистецтво в приватній музичній школі-студії. А згодом вийшла заміж за талановитого інженера, красеня, барона Гуно Фальца. Він здобув освіту в одному з технічних університетів Німеччини. Після весілля щасливе подружжя поїхало до Європи. У 1933 році Міліца назавжди залишила Естонію.
У Європі почалася стрімка мистецька кар’єра наділеної небувалим вокальним талантом співачки. З великим тріумфом вона виступала в Берлінській, Віденській операх. Блискучим був дебют співачки й у партії Цариці ночі в “Чарівній флейті” Моцарта, з якою вона виступила в Магдебурзькій опері. Міліцу вважали найкращим колоратурним сопрано Німеччини. “Рідкісний талант, чудовий голос, діамантова техніка”, – писала про один із виступів Міліци газета “Берлінер цайтунг”.
У 1936 році Міліцу запрошують до Америки – зніматися у музичних стрічках Голлівуду. Вона швидко вивчила англійську мову та із захопленням працювала на зйомках “Великого вальсу”. Успіх стрічки забезпечили не тільки високопрофесійна режисерська робота, бездоганне музичне оформлення, а й чудова гра інтернаціональної трупи, в якій були Луїза Лайнер, Фернан Граве (він виконав роль Йоганна Штрауса), Хью Герберт, Генрі Халл.
Після “Великого вальсу” Міліца Кор’юс в кіно знімалася рідко. На її долю випало ще одне тяжке випробування: перебуваючи у 1940 році у Мексиці, вона потрапила в автомобільну аварію і понад рік провела в лікарні. Тривалий час Міліца не могла пересуватися без милиць. Кінозірка присвятила себе вихованню дочки. Потім тривалий час співала в “Метрополітен-опера”, виступала з концертами у США, в інших країнах Північної й Південної Америки, зробила багато записів класичного репертуару на грамплатівки. Влітку 1949 року Міліца співала у Монреалі, де у неї відбулася хвилююча зустріч з Н. Городовенком, котрий вже мешкав тут. Він прибув до Канади на постійне місце проживання з Німеччини наприкінці 1948 року.
Міліца дуже раділа успіхам своєї дочки. Вона дала їй блискучу освіту. Закінчивши 1956 року Джорджтаунський університет, Меліса Уельс працювала на дипломатичній службі в Мозамбіку, Заїрі, Бразилії, у Франції, Великобританії. Кілька років тому була послом США в Естонії.
…Міліца Кор’юс померла поблизу Лос-Анджелеса на 71-му році життя. Її образ назавжди залишиться в пам’яті мільйонів людей, яким вона дарувала красу свого неповторного голосу. І ті, кому пощастить побачити уславлену стрічку Ж. Дювів’є “Великий вальс”, наповнять свою душу великою насолодою, яку дарує тільки справжнє, високе мистецтво. До нього Міліці Кор’юс прийти допомогли Нестор Городовенко та його “Думка”.
Заслужений діяч мистецтв України
[1]